Морська геологія
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Морська геологія

Морська геологія, галузь геології, що вивчає геологічну будову і розвиток земної кори, що складає дно Морея і океанів. Вона охоплює стосовно вивчення морського дна всі крупні галузі геологічної науки — літологію, петрографію, тектоніку, четвертинну і історичну геологію, стратіграфію, палеогеографію, вчення про корисних копалини; використовує методи і дані цих галузей і суміжних наук — геоморфологиі, геофізики, геохімії і ін. Геологічні дослідження в океані ведуться із застосуванням буріння, драгування, підводних судів і апаратів із спеціальним устаткуванням.

  Почало науковому геологічному вивченню морського дна належало дослідженнями донних відкладень англійських океанографічних експедицією на судні «Челленджер» (1872—1876). Результати досліджень були узагальнені в класичній монографії Дж. Меррея і А. Ренара (1891). Надалі (кінець 19 — почало 20 вв.(століття)) крупні океанографічні експедиції на судах «Альбатрос», «Планет», «Вальдівія», «Метеор» і ін. продовжили глибоководні геологічні дослідження океану; були виявлені основні межі рельєфу дна океану, типи донних відкладень, отримано уявлення про їх поширення, розроблена методика збору зразків, почалося впровадження ехолотного промера, з'явилися перші наукові зведення. У подальшому вивчення підводної геології міцно увійшло до програм океанологічних досліджень. Почало геологічному вивченню Морея, навколишніх територій СРСР, належало роботами Н. І. Андрусова (90-і рр. 19 ст), А. Д. Архангельського, Я. Ст Самойлова, М. В. Кленової (20-і рр. 20 ст). У 1938 була опублікована перша крупна монографія по геології Чорного м. А. Д. Архангельського і Н. М. Страхова. Бурхливий розвиток М. р. почався з середини 50-х рр., коли з'явилися нові типи судів, нові технічні засоби і методи глибоководних геологічних, геофизичних і геоморфологичеських досліджень в океанах; були розширені наукові і практичні завдання М. р., зокрема поставлено завдання освоєння мінеральних ресурсів морського дна і перш за все шельфів. Важливу роль зіграв розвиток міжнародної наукової співпраці по вивченню океанів (Міжнародний геофизичний рік, програма Міжнародної геофизичної співпраці, Міжнародна індоокеанськая експедиція і ін.). Великий внесок у розвиток М. р. внесли радянські (П. Л. Безруков, Ст П. Зенковіч, М. Ст Кленова, О. До. Леонтьев, А. П. Лісицин, Ю. П. Непрочнов, Г. Б. Удінцев і ін.) і американські (Ф. Шипард, До. Емері, М. Юїнг, Би. Хейзен, Р. Менард) дослідники. У СРСР геологічні дослідження всіх океанів велися на науково-дослідних судах «Витязь», «Обь» «Михайло Ломоносов», «Академік Курчатов», «Кніповіч», «Дмитро Менделєєв» і ін., а в Північному Льодовитому океані також на станціях, що дрейфують. Американські геологи проводили дослідження на судах «Віма», «Кроуфорд», «Пайонір» і ін. Із спеціально сконструйованого для глибоководного буріння судна «Гломар Челленджер», починаючи з 1968, було пробурено 320 свердловин (почало 1974). Отримані повні розрізи морських опадів кайнозою і крейди, а в деяких свердловинах — також верхньої юри, що дозволяє істотно уточнити будову осадового шару океанічної земної кори і геологічну історію океанів. Окрім СРСР і США, морські геологічні дослідження ведуться Великобританією, Францією, Японією, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Канадою, Швецією, Нідерландами і іншими країнами.

  Головне теоретичне завдання сучасною М. р., як і геології в цілому, — виявлення основних закономірностей геологічної будови і історії розвитку земної кори. При цьому М. р. спирається перш за все на порівняльне вивчення розрізів материків і дна океанів. Стратіграфія опадів сучасного Морея і океанів грунтується головним чином на вивченні мікрофауни і мікрофлори (форамініфери, радіолярії, наннопланктон, діатомеї, силікофлагелляти), використовуються також палеомагнітні методи, методи ядерної геохронології і ін. Важливе місце займають літологічні дослідження, які ставлять за мету вивчення процесів сучасного і древнього осадко- і рудоутворення в різних фізіко-географічніх і тектонічних умовах (теорія морського літогенезу). Вони тісно пов'язані з вивченням мінералогії і геохімії донних опадів. Ведуться спеціальні петрографічні дослідження магматичних і метаморфічних порід морського дна; вивчаються їх зв'язки з підводним вулканізмом і процесами, що протікають в земній корі в е р б верхній мантії. Отримує розвиток вчення про осадові і магматичні формації в морях і океанах. Вивчення тектоніки дна Морея і океанів засноване перш за все на матеріалах морської геоморфологиі (отриманих за допомогою ехолотного промера і аналізу чинників рельефообразованія в океанах), а також на даних морської геофізики (сейсмології, сейсмоакустіки, магнітометрії, гравіметрії, геотермічних досліджень); крім того, використовуються відомості про поширення взаєминах, потужностях, деформаціях комплексів порід, що складають дно Морея і океанів, острови і суміжні області континентів. Величезне значення для пізнання стратіграфії і тектоніки дна Світового океану має впровадження в практику геологічних досліджень глибоководного буріння, результати якого, поряд з результатами інтерпретації геофизичних досліджень земної кори і, зокрема, даних безперервної сейсмоакустічеського профілізації, дозволять приступити до розробці палеогеографії і історичної геології океанів.

  Основні практичні завдання М. р. зводяться до вивчення мінеральних ресурсів поверхні і надр морського дна, а також умов утворення корисних копалини морського генезису, поширених на суші; забезпеченню потреб навігації, рибного господарства, гідротехніки і деяких інших галузей народного господарства, пов'язаних з морем.

  Найважливіший науковий центр М. р. в СРСР — інститут океанології АН(Академія наук) СРСР. Крім того, проблеми М. р. розробляються в Геологічному інституті АН(Академія наук) СРСР і інших академічних інститутах, у ряді наукових установ Міністерства геології СРСР, а також у Всесоюзному інституті океанографії і рибного господарства (ВНІРО) і його філіях, в МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова) (географічний і геологічний факультети) і ін. За кордоном наукові центри М. р. — інститут Ськріппса, Океанографічний інститут Вудс-Хол, Ламонтськая геологічна обсерваторія (США) і ін. Міжнародне періодичне видання по М. р. — журнал «Marine Geology» (Amst., з 1964), що публікується в Нідерландах.

 

  Літ.: Шепард Ф. П., Морська геологія, пер.(переведення) з англ.(англійський), [2 видавництва], Л., 1969; Безруков П. Л., Положення морської геології серед суміжних наук і її основні завдання, «Океанологія», 1961, т. 1 № 2; Сучасні осідання Морея і океанів, М., 1961; Страхів Н. М., Типи літогенезу і їх еволюція в історії Землі, М., 1963; Винограду А. П., Введення в геохімію океану, М., 1967; Леонтьев О. До., Короткий курс морської геології, М., 1963; його ж, Дно океану, М., 1968; Тихий океан, [т. 1—5], М., 1966—72; Історія Світового океану, М., 1971; The Sea, v. 3—4, N. Y. — L., 1963—70; Emery До., Uchůpi E., Western North Atlantic Ocean, 1972.

  П. Л. Безруков, О. До. Леонтьев.