Молекулярні сита, сорбенти, речовини, що вибірково поглинають з довкілля, молекули яких не перевищують певних розмірів. Такі сорбенти як би відсівають крупні молекули від дрібних. Розрізняють мінеральні (неорганічні) і органічні М. с. Неорганічні М. с. мають жорстку кристалічну структуру, в якій знаходяться порожнини, сполучені між собою вузькими каналами «порами» або «вікнами». Малі розміри «вікон» перешкоджають дифузії крупних молекул у внутрішні порожнини сорбенту. Деякі алюмосилікати — природні і синтетичні цеоліти — характерні представники М. с. цього типа.
Органічні М. с. — гельовідниє сорбенти, що отримуються на основі високомолекулярних з'єднань. Структура таких сорбентів є просторовою сіткою з цепочечних макромолекул, «зшитих» в окремих крапках хімічними зв'язками. З гельовідних М. с. промислового виробництва найбільш поширені різні типи сефадекса — сорбенту на основі декстрану (високомолекулярного полісахариду). М. с., що містять іоногенні (диссоціюючі на іони) групи і здатні до іонному обміну, називають іонітними ситами . На відміну від звичайних іонітів, вони вибірково поглинають з розчину лише досить малі іони, виключаючи з іонообмінного процесу крупні іони, дифузія яких крізь структурну сітку сорбенту утруднена.
М. с. випускають у вигляді порошку, зерен неправильної форми, сферичних гранул. Їх використовують для очищення речовин від небажаних домішок, фракціонування синтетичних полімерів, хроматографічного розділення білків вуглеводів, гормонів, антибіотиків і ін.
Літ.: Детерман Р., гель-хроматографія, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1970.
