Младотурецкая революція 1908, перша буржуазна революція в Туреччині. Сталася під впливом російської Революції 1905—07 в епоху, названу В. І. Леніним «пробудженням Азії». Мала на меті скидання деспотичного режиму султана Абдул-Хаміда II, введення конституційних буд, а у віддаленішій перспективі — звільнення країни від напівколоніальної залежності. Її передумови склалися в кінці 19 — початку 20 вв.(століття), коли завершилося перетворення імперії Османа на напівколонію імперіалістичних держав, а деспотичний режим султана Абдул-Хаміда II, заглиблюючи незадоволеність народних мас, породив активний рух протесту в кругах буржуазної інтелігенції (особливо офіцерства), що відображали інтереси молодий, ще дуже слабкій турецькій національній буржуазії. Рухом керувала таємна організація «Єднання і прогрес» . Початку М. р. передували четнічеськоє (партизанське) рух в Македонії, повстання моряків турецького флоту в 1906, народні виступи в Анатолії 1906—07, хвилювання в арабських країнах і інших. Безпосереднім поштовхом к М. р. послужило Ревельськоє побачення англійських і російських монархів (червень 1908), в ході якого було намічено проведення нових реформ в Македонії, фактично направлених на її відторгнення від Туреччини. 3 липня 1908 сформована в р. Ресне турецька пара під командуванням майора Ніязі підняла повстання, метою якого було відновлення конституції 1876. 6 липня виступила пара на чолі з майором Енвером (див. Енвер-орючи ), а ще через декілька днів повстання поширилося на більшість турецьких військових частин в Македонії. До них приєдналися македонської і албанської пари. 23 липня революційні загони вступили до Салонік, Бітоль і інші крупні міста Македонії. На багатолюдних мітингах було проголошено відновлення конституції 1876. Переконавшись в даремності опору, Абдул-Хамід II підписав указ про скликання парламенту.
Обмеживши цілі революції встановленням конституційних буд, младотур. лідери прагнули присікти у зародку активність народних мас, заслужити своєю помірністю «благовоління» імперіалістичних держав. Страйки робітників пригнічувалися, національні меншини піддавалися гонінням. В той же час опозиція феодального клерикалізму і компрадорської, підтримана імперіалістичними державами, підготувала і в квітні 1909 здійснила контрреволюційний заколот, що відновив на короткий час самодержавство Абдул-Хаміда II. Заколот був пригнічений прибулими з Македонії військовими частинами і четникамі. Парламент позбавив влади Абдул-Хаміда (27 квітня 1909) і вибрав султаном безвільного Мехмеда V. Проте, укріпивши свою владу, младотурки незабаром остаточно втратили минулу, хоча і обмежену буржуазну революційність. Проголошену ними доктрину османізма («рівність всіх османов») вони направили на насильницьке отуреченіє народів імперії. Об'єктивно прогресивні тенденції турецького буржуазного націоналізму (тюркизма) були підмінені ідеологією шовініста пантюркизма ; відродився і абдулхамідовський панісламізм. Вже до 1910—11 М. р. по суті потерпіла поразку. З 1913, після виробленого Енвером державного перевороту, конституція і парламент практично втратили всяке значення. Невирішені М. р. завдання склали історичну спадщину для нового етапу турецького буржуазного революційного руху (див. Кемалістськая революція ).
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), т. 33, с. 38—40; Бібліографія Туреччини (1713—1917), М., 1961 № 1832—1922; Бібліографія Туреччини (1917—1958), М., 1959. № 7, 9, 23, 44, 62, 1164—1191; Міллер А. Ф., П'ятдесятиліття младотурецкой революції, М., 1958; Алієв Р. З., Туреччина в період правління младотурок, М-коду.,1972. Див. також літ.(літературний) при ст. «Єднання і прогрес» .
