Махно Нестор Іванович [17(29) .10.1889, Гуляйполе, нині Запорізької області, — 6.7.1934, Париж], один з ватажків дрібнобуржуазної контрреволюції на Україні в 1918—21 під час Громадянської війни (див. Махновщина ). Народився в селянській сім'ї, закінчив церковно-приходську школу. Під час Революції 1905—07 вступав до анархістського гурту, брав участь в терористичних актах і «експропріаціях». У 1909 за вбивство поліцейського пристава був засуджений до страти, заміненої, як неповнолітньому, 10 роками каторги. Відбуваючи ув'язнення в Бутирськой в'язниці в Москві, М. оформився як анархіст. Звільнений Лютневою революцією 1917, він виїхав в Гуляйполе і в квітні 1918 створив озброєний анархістський загін. Цей загін почав партизанську боротьбу з австро-німецькимі окупантами і гетьманськими властями і придбав велику популярність серед селян. Відрізнявся особистою хоробрістю і жорстокістю. У 1919—20 воював проти білогвардійців і петлюрівців, а також проти Червоної Армії. Тричі вступав в угоду з Радянською владою і тричі порушував його і піднімав заколот. У 1921 загони М. остаточно перетворилися на банди грабіжників і насильників. 26 серпня 1921 біг до Румунії, в 1922 переїхав до Польщі, а в 1923 — до Франції, де працював чоботарем і друкарським робітником. Написав 2 томи спогадів, пройнятих ворожнечею до Радянської влади.
