Манхейм (Mannheim) Карл (27.3.1893, Будапешт, — 9.1.1947, Лондон), німецький соціолог. Професор Франкфуртського університету (1930). У 1933 емігрував до Великобританії; доцент (1933) і професор (1945) Лондонського університету (Вищої школи економічних наук).
М. намагався створити послідовну концепцію, що пояснює природу соціального знання і специфіку віддзеркалення соціальної дійсності; запозичував в К. Маркса положення про залежність суспільної свідомості від суспільного буття, ідеології від економічних стосунків, проте інтерпретував їх вульгарний-ідеалістично. Він вважав, що погляди різних соціальних груп продиктовані лише їх економічною зацікавленістю і іншими егоїстичними міркуваннями. Відкидаючи який-небудь об'єктивний критерій істинності в пізнанні суспільних явищ, М. прийшов до позиції історичного релятивізму. Називаючи свою точку зору «реляционізмом», М. змальовував історію суспільств, думки як зіткнення класово-суб'єктивних світобачень, кожне з яких є «частковою ідеологією», тобто свідомо спотвореним віддзеркаленням соціальної дійсності, а все в сукупності — «тотальною (загальною) ідеологією». Згідно М., будь-яка ідеологія є апологією існуючих буд, поглядами класу, зацікавленого в збереженні статус-кво, яким протистоїть настільки ж необ'єктивна і упереджена утопія, або погляди опозиційних знедолених верств населення. В разі приходу останніх до влади утопія, по М., автоматично перетворюється на ідеологію, і так далі. Зрештою концепція М. підміняє достовірно класову свідомість партикулярними інтересами професійних шарів, поколінь і т. п., серед яких він виділяє творчу інтелігенцію, як нібито що стоїть поза класами і єдино здібну до неупередженого пізнання суспільства, причому лише потенційно. Саме з інтелігенцією М. зв'язував надії на збереження буржуазної демократії в умовах так званого «масового суспільства», схильного до соціальної демагогії і небезпеки встановлення тоталітарної, фашистської диктатури. Вважаючи неминучою соціальну стратифікацію і існування так званої «демократичної еліти», М. особливу увагу в зв'язку з цим приділяв проблемам підготовки особи (виховання і освіта) до виконання призначеною їй соціальній ролі і інтеграції в буржуазно-демократичній системі управління суспільством. Старий економічний лібералізм, по М., вичерпав свої можливості, і тому він закликав до розширення втручання буржуазної держави в економіку і інші сфери суспільної діяльності. Погляди М. зробили серйозний вплив на буржуазну соціологію, зокрема служили обгрунтуванням концепції «дєїдеологизациі» суспільних наук.
Соч.: Ideologic und Utopie, L., 1929; Diagnosis of our time: wartime essays of а sociologist, L., 1943; Essays on sociology and social psychology, L., 1953; Essays on the sociology of knowledge, N. Y., 1952; Freedom, power and democratic planning, N. Y., 1950; Essays of the sociology of culture, L., 1956; Systematic sociology, L., 1959; Man and society in an age of reconstruction, N. Y., 1967.
Літ.: Шафф А., «Соціологія знання» Мангейму і проблема об'єктивної істини, «Питання філософії», 1956 № 4; Грігорьян Р. Р., Критика «соціології знання» Карла Мангейма, в збірці: Проблеми пізнання соціальних явищ, М., 1968; Моськвічев Л. Н., Теорія «дєїдеологизациі»: ілюзії і дійсність, М., 1971; Miiis С. W., Power, politics and people. The collected essays, N. Y., 1963; Merton R. K., Social theory and social structure, N. Y.,1968; Friedrichs R. W., A sociology of sociology, N. Y., 1970.
