Манфред Альберт Захаровіч [народився 15(28) .8.1906, Петербург], радянський історик, професор (1933), доктор історичних наук (1952), почесний доктор Клермон-Ферранського університету у Франції (1967). Закінчивши аспірантуру інституту історії РАНІОН (Російській асоціації науково-дослідних інститутів суспільних наук) в 1930, викладав у вищих учбових закладах Ярославля, Іванова, Москви. З 1945 старший науковий співробітник, в 1966—68 завідувач сектором нової історії західноєвропейських країн інституту історії АН(Академія наук) СРСР, з 1968 завідувач сектором історії Франції інституту загальної історії АН(Академія наук) СРСР. Основні роботи М. присвячені головним чином новій історії Франції (Великій французькій революції, наполеонівській Франції, Паризькій Комуні 1871 і ін.). М. — автор статей про зовнішню політику сучасної Франції, по історії радянсько-французьких стосунків; головний редактор «Французького щорічника» (з 1962); віце-президент (з 1966), потім президент (з 1972) суспільства «СРСР — Франція»; член бюро Національного комітету істориків СРСР (з 1968); член Національного комітету з вивчення епохи Наполеона (у Італії; з 1969); віце-президент міжнародної комісії з історії Великої французької революції (з 1970).
Соч.: Зовнішня політика Франції 1871—1891 рр., М., 1952; Велика французька буржуазна революція, 2 видавництва М., 1956; Нариси історії Франції XVIII — XX вв.(століття), М., 1961; Марат, М., 1962; Традиції дружби і співпраці, М., 1967; Наполеон Бонапарт, М., 1971.
