Мантія (біол.), 1) складка шкіри у деяких безхребетних тварин (молюски, плеченогие, усоногие раки), що охоплює все тіло тварини або його частину. За рахунок М. в більшості випадків утворюється зовнішній скелет тварини. Між тілом і М. знаходиться та, що сполучається із зовнішнім середовищем мантійная порожнина, в яку відкриваються нирки, статеві залози, задня кишка; у ній поміщаються органи газообміну (зябра) і деякі органи чуття. М. у водних тварин зазвичай вистилає миготливим (війковим) епітелієм; рухом вій створюється струм води через мантійную порожнину, доставляючий O 2 , харчові частки і що виносить продукти обміну. У деяких брюхоногих молюсків в стінках М. розгалужуються кровоносні судини — утворюється своєобразноє «легеня». В головоногих молюсків М. м'язиста; з її допомогою з мантійной порожнини через особливу воронку викидається струмінь води, чим забезпечується реактивний рух тварини.
2) М., або туніка, частина освітньої тканини (мерістеми ) в конусі наростання (апексе) стебла рослин. Внутрішні шари кліток М. діляться не лише перпендикулярно поверхні апекса, тобто антиклінальний, але і паралельно поверхні апекса, тобто периклінальний (внутрішня частина кліток апекса в цьому випадку називається ядром). З М. надалі диференціюються епідерміс і первинна кора, з ядра — осьовий циліндр.
