Мандатні території , загальна назва колишніх колоній Німеччини і деяких володінь Туреччини, переданих після поразки цих країн в 1-ій світовій війні 1914—18 Лігою Націй в управління країнам-переможницям на основі спеціального доручення, так званого мандата. Мандатна система, заснована згідно із статтею 22 Статути Ліги Націй, була фактично замаскованою формою колоніального панування імперіалістичних держав і прикривала перерозподіл ними колоніальних володінь, відторгнутих від Німеччини і Туреччини.
Включенню в мандатну систему підлягали колонії і території, які «...в підсумку війни перестали бути під суверенітетом держав, що управляли ними перед тим, і які населені народами, ще не здатними самостійно керувати собою в особливо скрутних умовах сучасного світу». Формально передачу в управління повинна була здійснити Ліга Націй, фактично ж мандатна система закріплювала переділ колоній в основному на користь Великобританії і Франції, здійснений ними ще в ході 1-ої світової війни.
Всі М. т. були підрозділені на три групи — «А», «В» і «С». М. т. групи «А» формально були організовані як держави зі своїм громадянством і адміністративним апаратом, фактично ж всі права в області законодавства внутрішньої політики і зовнішніх стосунків країн цієї групи знаходилися в руках держави, що управляє, — мандатарія, в компетенцію якого входило також визначення моменту, коли дана територія виявиться «...способной сама керувати собою». До цієї групи входили Ірак, Палестина і Трансиорданія (мандатарій Великобританія), Сирія і Ліван (мандатарій Францію). М. т. групи «В» підлягали управлінню безпосередньо державою-мандатарієм (при дотриманні визначених умов). Вони включали частину Камеруну, частина Того і Танганьіки (мандатарій Великобританія), частина Камеруну і частина Того (мандатарій Францію) і Руанду-Урунді (мандатарій Бельгія). М. т. групи «С» управлялися повністю за законами держави-мандатарія «...в якості складової частини його території...», що означало по суті анексію цих територій. Ця група включала Південно-західну Африку (мандатарій ЮАС(Південно-африканський Союз)), колишню німецьку Нову Гвінею (мандатарій Австралія), Зап. Самоа (мандатарій Нова Зеландія), Науру (колективний мандатарій Австралія, Великобританія і Нова Зеландія) і тихоокеанські острови — Каролінські, Маріанськие, Маршаллови (мандатарій Японія).
Колоніальне владицтво государств-мандатарієв над територіями груп «В» і «С» по суті було безмежним; формально, згідно із Статутом Ліги Націй, там заборонялися работоргівля, торгівля зброєю і алкоголем; держави, що мали мандат, були зобов'язані «гарантувати свободу совісті і релігії без інших обмежень, окрім тих, які може накласти збереження публічного порядку і добрих вдач», не споруджувати зміцнень, військових або морських баз і не виучувати корінне населення військовій справі.
Радянська держава ніколи не визнавала і різко засуджувала мандатну систему. Після 2-ої світової війни 1939—45 мандатна система була замінена системою опіки ООН(Організація Об'єднаних Націй) (див. Підопічні території ).
