Майорат (позднелат. majoratus, від латів.(латинський) major — більший, старший), спадкоємство нерухомості (перш за все землі) за принципом первородства в сім'ї або роді. Вперше принципи М. були виражені в древніх законах Індії, що встановили майнові привілеї старшого сина в сім'ї, в афінському праві і тому подібне У феодальному праві Англії, Франції, Німеччини і інших країн Європи М. був встановлений в 11—13 століттях з тим, щоб уникнути дроблення земельній власності. Спадкоємцем феода став признаватися старший син, останні діти виключалися з числа спадкоємців. Законодавчо інститут М. в Англії був закріплений Вестмінстерськими статутами, що встановили спадкоємство феодов згідно із законом (а не по заповіту). Принцип М. набув відомого поширення і при спадкоємстві хрест, наділа: наприклад, у Франції, по кутюмам Бомануара, старший син отримував 2 /3 батьківського наділу. У дореволюційній Росії пережитки М. зберігалися відносно заповідних і родових маєтків до Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Буржуазне право відкидає М. як що перечить принципу свободи спадкоємства, що, втім, не заважає його використанню. Найдовше М. зберігався у Великобританії. У гітлерівській Німеччині був законодавчо відновлений принцип М. для майна селянського двору: воно переходило одному спадкоємцеві і лише згідно із законом.
