Маймонід (Maimonides; справжнє ім'я — Моше бен Маймон) (30.3.1135, Кордова, — 13.12.1204, Фустат, поблизу Каїра), єврейський середньовічний філософ. У 1148 покинув Іспанію із-за переслідування євреїв династією Альмохадов, жив в Марокко, Палестині і з 1165 в Єгипті. У 1187 став лейб-медиком каїрського султана Салах-пекло-дина. У 1190 в Єгипті на арабській мові була опублікована головна філософська праця М. «Путівник тих, що коливаються», який був переведений на єврейську і латинську мови (російське переведення в книзі: Грігорян С. Н., «З історії філософії Середньої Азії і Ірану 7—12 століть», 1960).
М. — видний представник середньовічної єврейської філософії. У основі його системи лежить традиція арістотелізма в інтерпретації арабських мислителів. Здійснюючи синтез одкровення і умогляду, Біблії і Арістотеля, М. в своєму раціоналізмі і «очищенні» віри від елементу дива перейшов межі ортодоксії, чим накликав на себе ворожнечу ревнителів релігійної традиції. Зробив вплив на розвиток схоласти 13—15 століть (перш за все на середньовічний арістотелізм в особі Альберта Великого і Хоми Аквінського ).
Літ.: Історія філософії, т. 1, [М.], 1940, з, 454—57; Moses ben Maimon, sein Leben, seine Werke und sein Einfluss, Bd 1—2, Lpz., 1908—14: Bamberger F., Das System des Maimonides, B., 1935; Sarachek J., Faith and reason. The conflict over the rationalism of Maimonides, Williamsport, P., 1935; Baeck L., Maimonides... Düsseldorf, 1954; Silver D. J., Maimonidean criticism and Maimonidean controversy. 1180—1240, Leiden, 1965; Zac S., Maimonide, P., 1965.
