Лієпая (колишня Лібава), місто на З. Латвійськой РСР. Незамерзаючий порт на Балтійському морі. Вузол же.-д.(железнодорожний) ліній на Ригу, Вільнюс, Вентспілс. 95 тис. жителів (1972; 53 тис. в 1939, 71 тис. в 1959). Розташований на перешийку, відокремлюючому Лієпайськоє озеро від моря. Судноплавний канал, що виводить води Лієпайського озера в морі, ділить місто на Стару і Нову Л. Третій (після Риги і Даугавпілса) по кількості населення і другий по промисловому значенню місто Латвії.
Вперше згадується як селище в 1253; місто з 1625. У 1795 Л. разом з Курляндієй була приєднана до Росії. Будівництво в Л. каналу і незамерзаючого порту (1697—1703 і 1860—1904), Лібаво-Роменськой же. д.(залізниця) (1877) перетворили Л. у крупний порт і центр індустрії. У 1910 було понад 50 промислових підприємств (проволочнометаллічеських, лінолеумних, олійництвах і т. д.) з 7 тис. робітників; 15(28) червня 1905 у військовому порту спалахнуло озброєне повстання моряків. З травня 1915 по лютий 1919 Л. була окупована німецькими військами, потім стала базою англійського флоту для інтервенції проти Радянської Росії. З 1919 знаходилася у складі буржуазної Латвії. Після утворення Латвійської РСР (21 липня 1940) Л. увійшла до складу СРСР. Прославилася героїчною обороною в перші дні (23—29 червня 1941) Великої Вітчизняної війни. Під час німецько-фашистської окупації (з 29 червня 1941—8 травня 1945) Л. була сильно зруйнована, жертвами фашистського терору стало більше 30 тис. чоловік. Л. звільнена радянськими військами 9 травня 1945. У післявоєнні роки почалося швидке зростання промисловості міста. Найважливіше підприємство — передільний металургійний завод«Сарканайс металургс», виробляє сталевий прокат, оцинковане листове залізо, проволікатиму, цвяхи і ін. У 1954 створений завод з.-х.(сільськогосподарський) машинобудування, потім рибоконсервний комбінат. Старі підприємства — пробково-лінолеумний завод, деревообробний і олійництво комбінати, цукровий завод, взуттєва фабрика і ін. — в післявоєнні роки реконструйовані і розширені. У 1972 почав випуск продукції текстильно-галантерейний комбінат.
Л. має середньовічне нерегулярне планування. У 1953—57 центр міста реконструйований (архітектори Ст Р. Круглов, М. Жагаре). Серед архітектурних пам'ятників — церква Трісвієнібас (1742—58 архітектор І. Х. Дорн), з різьбленим дерев'яним вівтарем і «герцогською ложею» в стилі рококо. Зберігся будинок, в якому в 1697 жив Петро I (нині — філія історичного і художнього музею). Збудовані педагогічний інститут (1952—55, архітектор А. Айвар), Будинок торгівлі (1959—60, архітектори І. Голденберг, Я. Гинтер). Пам'ятники захисникам Лієпаї (бронза, 1960, скульптор Е. Звірбуліс, архітектор Я. Ліцитіс), В. І. Леніну (бронза, гранує, 1970, скульптор А. Терпіловський архітектор До. Плуксне). Педагогічний інститут, загальнотехнічний факультет Ризького політехнічного інституту, вечірній політехнічний технікум; училища: мореплавне, медичне, музичне і прикладне мистецтва. Два драматичні театри, історичний і художній музей.
Л. — приморський грязьовий і кліматичний курорт. Літо помірно тепле (середня температура липня 16°С), зима м'яка (середня температура січня —2°С); опадів 630 мм в рік. Лікувальні грязі (з оз.(озеро) Лієпая, Саулес-Муська), кліматотерапія, морські купання. Лікування хворих із захворюваннями органів руху і опори, гінекологічних, нервової системи. Санаторій з водогрязелікарнею.
