Ліхенология (від греч.(грецький) leichen — лишай, лишайник і ...логия ) , наука олишайниках, розділ ботаніки. Перші згадки про лишайники зустрічаються в Теофраста (4—3 вв.(століття) до н.е.(наша ера)). До кінця 18 ст ліхенологичеськие роботи носили переважно характер флористчних каталогів. Засновник Л. — шведський ботанік Е. Ахаріус (1757—1819). У 20-х рр. 19 ст було опубліковано роботи німецьких ботаніків Г. Мейера і Ф. Вальрота про анатомічну будову, живлення і розмноження лишайників; Вальрот встановив 2 типи їх будови — гомеомерний і гетеромерний. Російські ботаніки А. С. Фамінцин і О. В. Баранецкий ідентифікували зелені клітки в лишайнику з вільноживучою водоростю требуксией (Trebouxia). Німецький ботанік С. Швенденер в 1867—69 довів, що лишайник — складний організм, що складається з гриба і водорості. На початку 20 ст австрійський ліхенолог А. Цальбрукнер розробив систему лишайників, загальноприйняту і нині, а в 20—30-х рр. склав зведення про лишайники всієї земної кулі. У Росії з кінця 19 ст посилюються цитологичеськие, фізіологічні і біохімічні дослідження лишайників, а в СРСР з 20-х рр. 20 ст — і їх географія; вивченню взаємин гриба і водорості, а також екології і географії лишайників присвячені роботи А. А. Еленкина, А. Н. Данілова, Ст П. Савіча, До. С. Мережковського, М. П. Томіна, А. Н. Окснера і ін.
