Лінгвістична географія
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Лінгвістична географія

Лінгвістична географія , діалектографія, розділ діалектології, що вивчає територіальне поширення тих елементів тієї або іншої мови, якими діалекти цієї мови відрізняються один від одного. Л. р. розвивається з кінця 19 — почала 20 вв.(століття) у зв'язку з роботами над складанням великих національних атласів. Найбільші з них за кордоном: Німецький атлас Венкера-Вреде (складений в рукописі в 1876—1926, скорочене видання ст 1—13, 1926—51); Французький атлас Ж. Жільерона і Е. Едмона (т. 1—7, 1902—12); Італійсько-швейцарський атлас К. Яберга і Я. Юда (т. 1—8, 1928—40), що включає деякі етнографічні дані. У Росії географічне вивчення мовних явищ почалося в 2-ій половині 19 ст (І. І. Срезневський і А. І. Собольовський). Планомірні роботи по Л. р. російської мови були початі з 1903 Московською діалектологічною комісією, що випустила в 1915 «Досвід діалектологічної карти російської мови в Європі, з додатком нарису російської діалектології». З 1935 почалася підготовча робота по складанню атласу російської мови. У 1949 опублікований «Лінгвістичний атлас району озера Селігер», а в 1957 — «Атлас росіян народних говоров центральних областей на схід від Москви». У 1963 надрукований «Диялекталагiчни атлас беларуськай мови», що отримав Державну премію СРСР.