Ліберт Артур
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Ліберт Артур

Ліберт (Liebert) Артур (10.11.1878, Берлін, — 5.11.1946, там же), німецький філософ-неокантіанец. У 1910—33 керував діяльністю Кантівського суспільства: у 1918—33 був одним з видавців журналу «Kant-studien». Професор Берлінського (1928—33 і в 1946) і Бєлградського (1934—39) університетів; у 1939—46 жив в Бірмінгемі (Великобританія). Будучи представником марбургськой школи неокантіанства, Л. надалі спробував поєднувати кантівський критицизм з неогегельянськой діалектикою в розвиненій їм концепції «критичної» метафізики, що протиставляється Л. «догматичній» метафізиці («Дух і світ діалектики», 1929). Виступав з критикою сучасної йому культури, убачаючи витоки «духовної кризи сучасності» в переході від нормативного мислення І. Канта і Г. Гегеля до релятивізму і історизму, як вони позначилися, по Л., в Л. Фейєрбаха, Ф. Ніщие і В. Дільтея. У ряді робіт 1930—40-х рр. захищав принципи буржуазного лібералізму.

  Соч.: Das Problem der Geltung, 2 Aufl., Lpz., 1920; Wie ist kritische Philosophie überhaupt möglich?, 2 Aufl., Lpz., 1923; Die geistige Krisis der Gegenwart, 3 Aufl., B., 1925; Erkenntnistheorie, Bd 1—2, Ст, 1932; Die Krise des Idealismus, Z. — Lpz., 1936; Der Liberalismus als Forderung, Gesinnung und Weltanschauung, Z., 1938; Der universale Humanismus, Z., 1946.

  Ю. Н. Попів.