Лялькар Нестор Васильович [8(20) .9.1809, Петербург, — 8(20) .12.1868, Таганрог], російський письменник. З сім'ї професора Петербурзького педагогічного інституту. Вчився разом з Н. В. Гоголем в Ніжинській гімназії вищих наук. Відомий як автор драматичної фантазії «Торквато Тассо» (1833) і ряду історичних п'єс, у тому числі п'єси «Рука всевишнього вітчизну врятувала» (1834), в якій пихато і високопарно виражена ідея «казенного патріотизму». У літературній спадщині До. виділяються повести і розповіді з епохи Петра I («Два Іван, два Степанича, два Костилькова», 1844, і ін.) і з сучасного життя («Надінька», 1843), що відрізняються живописністю в окресленні російського побуту. Повість «Максим Созонтовіч Березовський» (1844) присвячена трагічній долі кріпосного композитора 18 ст На слова До. написано багато романсів і пісні М. І. Глінки («Сумнів», «Жайворонок» і ін.), а також музика до драми «Князь Холмський».
Соч.: Соч., т. 1—10, СП(Збори постанов) Би, 1851—53; Історичні повісті, 3 видавництва, кн. 1—6, П., 1894—1901.
Літ.: Історія російської літератури, т. 7, М.— Л., 1955, с. 629—38; Історія російської літератури XIX ст Бібліографічний покажчик, М.— Л., 1962.
