Лук , ручна зброя для метання стріл. Уживався майже у всіх племен і народів світу (окрім корінних жителів Австралії і Мікронезії) з епохи мезоліту до 17 ст (у деяких народів і в 20 столітті). Простий Л. був зігнутою в дугу дерев'яною палицею, кінці якої поцуплені тятивою (уживався народами Південної Африки, Південної Америки, Меланезії, був поширений у римлян, древніх германців, норманнів, англо-саксів). Складний Л. складався з дерев'яної основи, на яку із зовнішнього боку наклеювалися сухожилля, а з внутрішньою — рогові пластинки, середина і кінці рукояті інколи мали кістяні накладки. Він був міцніший простого і перевершував його в дальності польоту стріл; уживався народами Древнього Сходу. На території СРСР відомий в 1-м-коді тисячолітті до н.е.(наша ера) в скіфських і сарматів племен, гунів Забайкалья і середньоазіатських народів. Староруський Л. відносився до типа складних. Їм користувалися піші і кінні воїни. У епоху середньовіччя Л. протягом тривалого періоду співіснував і конкурував з вогнепальною зброєю. Стрілянина з лука — один з прадавніх видів спорту.
