Леєр Генріх Антонович [4(16) .4.1829, Н. Новгород, нині Гіркий, — 16(29) .4.1904, Петербург], російський військовий теоретик і історик, генерал від інфантерії (1896), член-кореспондент Петербурзької АН(Академія наук). Закінчив Головне інженерне училище (1850) і Військову академію (1854). З 1858 ад'юнкт-професор по кафедрі тактики Академії Генштабу, одночасно читав курс військової історії в Інженерній академії. З 1865 читав курс стратегії в Інженерній академії і Академії Генштабу. Керував на початку 70-х рр. реорганізацією сербської армії. У 1889—98 начальник Академії Генштабу. З 1896 член Військової ради.
Написав ряд крупних праць по тактиці, стратегії і військовій історії, досліджував сучасний йому бойовий досвід (наприклад, у франко-пруській війні 1870—71). Головні праці Л. по стратегії — «Досвід крітіко-історічного дослідження законів мистецтва ведення війни (позитивна стратегія)» (1869), який був оригінальним, прогресивним для свого часу курсом стратегії, що витримав 6 видань і перекладеним на ряд іноземних мов, і «Стратегія (тактика театру військових дій)» (ч. 1—3, 1885—98). У них Л. піддав різкій критиці основного положення лінійної тактики і кордонної стратегії, висунувши струнку теорію «стратегії того, що крушить», засновану на досвіді воєн 19 ст (наполеонівських, франко-пруською і російсько-турецькою 1877—78). Л. визнавав єдність політики і стратегії при провідній ролі першої. Він ділив стратегію на 2 частини: чисту стратегію (у широкому, філософському сенсі) і прикладну. Війна розглядалася ним як суспільне явище, кероване своїми специфічними законами. Л. прагнув розкрити закономірності і принципи, властиві озброєній боротьбі своєї епохи, сформулював поняття стратегічної операції, як частини кампанії або війни, показав ефективність дій із зовнішніх операційних ліній. Роботи Л. по військовій історії (головним чином російською) мали на меті узагальнення військово-історичного досвіду і носили прикладний характер. Л. належить велика заслуга в організації і редагуванні 8-млосної «Енциклопедії військових і морських наук» (1883—97) і 4-млосного «Огляду воєн Росії від Петра Великого до наших днів» (1885—96). Л. залишив значну спадщину по питаннях методики і методології військової науки, викладеним ним в роботах «Теоретичні масштаби» («Військова збірка», т. 65 1869), «Метод військових наук» (1894) і «Корінні питання» (1897). Наукова діяльність Л. зробила великий вплив на характер військових реформ 60—70-х рр. і переозброєння армії. По своєму світогляду Л. був ідеалістом, послідовником Канта, проте у вирішенні практичних питань стратегії він зробив немало коштовних узагальнень на основі багатовікового досвіду воєн і даних військової практики. Почесний член Шведської академії військових наук.
Соч.: Прикладна тактика, 2 видавництва, ст 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1877—80; Записки тактики для військових училищ, СП(Збори постанов) Би. 1866.
Літ.: Російська військово-теоретична думка XIX і почала XX вв.(століття), [сб. ст.], М., 1960; Безкровний Л. Р., Нариси військової історіографії Росії, М., 1962; Строков А. А., Історія військового мистецтва [т. 21, М. 1965, с. 624—35.
