Лейцин (від греч.(грецький) leukós — білий), аміноїзокапроновая кислота, моноаміномонокарбоновая амінокислота ; безбарвні кристали з t пл. 293—295°С (з розкладанням), погано розчинні в холодній воді, молекулярна маса 131,18. Л. виділений в 1820 з м'язової тканини. Природний L-л. входить до складу всіх білків тварин і рослин, є незамінною амінокислотою, оскільки в організмі людини і тварин не синтезується вуглецевий скелет його попередника — а-кетоїзовалеріанової кислоти. Відсутність Л. у їжі приводить до негативного балансу азоту і припинення зростання у дітей. Добова потреба в Л. у дорослих — 31 міліграм/кг ваги, у немовлят — 425 міліграма/кг. Одін з продуктів розпаду Л. у організмі — b-окси-b-метілглутаровая кислота (у вигляді ацилкофермента А), є важливим проміжним з'єднанням при біосинтезі холестерину і ін. стероїдів. Л. разом з глутаміновою кислотою, метіоніном і ін. амінокислотами застосовується для лікування хвороб печінки, анемій, а також при деяких психічних захворюваннях.
Літ.: Майстер А., Біохімія амінокислот, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1961; Каган З. С., Біосинтез лейцину і його регуляція у мікроорганізмів і рослин, «Успіхи біологічної хімії», 1970, т. 11, с. 87—106.
