Ларсон (Larsson) Ханс (18.2.1862, Естра-Клагсторп, Ськоне, — 16. 2. 1944, Лунд), шведський філософ і письменник. У 1901—27 професор університету в Лунде. У філософії виходив з ідей німецького класичного ідеалізму (І. Канта і Г. Фіхте). Завершення пізнання бачив в інтуїції — конкретному «спогляданні» дійсності як цілого, але при цьому інтуїція, на відміну від А. Бергсона, не протиставляється в Л. логічній думці, а сама розглядається як вища форма інтелектуального процесу. Надалі (1910—30-і рр.) для Л. характерне звернення до платонізму (праці про Платона і Спінозі). Багато займався проблемами естетики, психології і педагогіки, філософії культури, соціального життя і політики; виступав проти війни і фашизму. Л. — автор романів і ліричних віршів, що відобразили своєрідність побуту і традицій його рідної провінції.
Соч.: Gränsen mellan sensation och emotion, Lund, 1899; Under världskrisen, Stockh., 1920; Poesiens logik, 4 uppi., Stockh., 1922; Filosofien och politiken, 2 uppi., Stockh., 1922; Platon och var tid, 3 uppi., Stockh., 1924; Intuitions problemet, 2 uppi., Stockh., 1925; Spinoza, Stockh., 1931; Gemenskap, Stockh., 1932; Minimum, Stockh., 1935; Mni tro, Stockh., 1941.
Літ.: Nyмаn A., H. Larsson, en svensk tänkareprofil, Stockh., 1945; Aspelin G., H. Larsson som tänkare och skriftställare, Stockh., 1946; Oisson О., H. Larsson, den politiske tänkaren, Stockh., 1951.
