Ландау діамагнетизм , діамагнетизм вільних електронів в зовнішньому магнітному полі; відкритий Л. Д. Ландау в 1930. Магнітні властивості електронного газу, поміщеного в магнітне поле Н , обумовлені наявністю в електронів власного магнітного моменту спину (див. Спин ) і зміною характеру руху вільних електронів під впливом поля Н . Магнітне поле скривлює траєкторію руху трансляції електронів т. о., що проекція їх руху на плоскість, перпендикулярну Н , набуває вигляду замкнутих траєкторій (орбіт). Виниклий квазіперіодичний рух електронів по орбіті квантується і дає діамагнітний вклад c л. д. в магнітну сприйнятливість електронного газу; момент спину ж електронів обумовлює парамагнітну частину сприйнятливості. Розрахунок показує, що
c л. д. = .
де n — щільність електронного газу, m — маса електрона, m Би — магнетон Бору, h —Планка постійна . Парамагнетизм вільних електронів по абсолютній величині в три рази перевищує Л. д. При звичайних вимірах магнітної сприйнятливості парамагнітних металів фактично визначають суму алгебри діа- і парамагнітної сприйнятливості, як електронного газу, так і іонів кристалічної решітки. Проте методами електронного парамагнітного резонансу можливо визначити одну парамагнітну складову, а отже, і діамагнітную.
При низьких температурах магнітна сприйнятливість металів (діа- і парамагнітна) випробовує осцилляционную залежність від магнітного поля H (див. Де Хааза — ван Альфена ефект ) .
