Лаврентьев Михайло Олексійович [р. 6(19) .11.1900, Казань], радянський математик і механік, академік АН(Академія наук) СРСР (1946) і АН(Академія наук) УРСР (1939), з 1957 віце-президент АН(Академія наук) СРСР і голова Сибірського відділення АН(Академія наук) СРСР, Герою Соціалістичного Труда (1967). Член КПРС з 1952. Закінчив Московський університет (1922), з 1921 викладач (з 1929 професор) у вузах, у тому числі в 1931—41 і 1951—53 в Московському, в 1939—1941 в Київському і з 1960 в Новосибірськом університетах. З 1935 працює в АН(Академія наук) СРСР: у 1935—60 в Математичному інституті ім. Ст А. Стеклова, в 1949—52 директор інституту точної механіки і обчислювальної техніки, в 1950—1953 і 1955—57 академік-секретар Відділення фізико-математичних наук. У 1939—48 працював в АН(Академія наук) УРСР (у 1946—48 віце-президент). Був ініціатором створення в Сибіру нового крупного наукового об'єднання — Сибірського відділення Академії наук СРСР і очолив його.
В математиці Л. належать фундаментальні результати по теорії безлічі і загальної теорії функцій, теорії наближення функцій комплексного змінного, теорії конформних і квазіконформних відображень, теорії диференціальних рівнянь; їм створений ряд нових напрямів в цих областях. Л. поклав початок теорії нелінійних класів квазіконформних відображень, поставили ряд нових проблем теорії просторових квазіконформних відображень; результати Л. у цій області — основа геометричного методу вирішення широкого круга завдань математики і математичної фізики.
В механіці суцільного середовища і прикладній фізиці Л. також створив ряд нових напрямів; їм отримані крупні результати в теорії крила, в теорії довгих хвиль, теорії струменів. Л. дав (одночасно із зарубіжними ученими) гідродинамічне трактування явища кумуляції. Основна її ідея полягає в тому, що при настільки високому тиску, який виникає при вибухах, можна з достатньою достовірністю розглядати метал як нестискувану рідину, а утворення кумулятивного струменя — як завдання про взаємодію струменів рідини. Це ідея, підтверджена експериментально, стала основою для подальшого розвитку робіт в області кумуляції і зробила вплив на дослідження фізики вибуху і імпульсних процесів взагалі. З робіт Л. по дослідженню процесів кумуляції виросли такі прикладні напрями, як теорія направленого вибуху, зварка вибухом, високошвидкісний удар, створений новий тип вибухового заряду — шнуровий заряд; вони привели Л. до створення радянської школи по народногосподарському використанню вибуху. Для робіт Л. характерний органічний зв'язок математичних теорій з потребами практики, уміння поєднувати теоретичні і прикладні дослідження.
Л. — член багатьох іноземних академій [дійсний член АН(Академія наук) ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) (1957), почесний член АН(Академія наук) НРБ(Народна Республіка Болгарія) (1966), член-кореспондент Німецькою АН(Академія наук) в Берліні (1969), іноземний член Паризької АН(Академія наук) (1971)], наукових установ і суспільств (у 1966 — 70 віце-президент Міжнародного математичного союзу).
На 22—24-м-коді з'їздах партії обирався кандидатом в член ЦК КПРС. Депутат Верховної Ради СРСР 5—8-го скликань. Державна премія СРСР (1946, 1949), Ленінська ін. (1958). Нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 5 ін. орденами, медалями, а також іноземними орденами.
Соч.: Методи теорії функцій комплексного змінного, 3 видавництва, М. 1965 (совм. з Би. Ст Шабатом); Варіаційний метод в краєвих завданнях для систем рівнянь еліптичного типа, М., 1962.
Літ.: Деякі проблеми математики і механіки. До 70-ліття М. А. Лаврентьева, Л., 1970; Михайло Олексійович Лаврентьев. М., 1971 (АН СРСР. Матеріали до біобібліографії учених СРСР. Серія математики, ст 12).
