Кінні армії , вищі оперативні об'єднання радянської кавалерії, створені під час Громадянської війни 1918—20. Було утворено дві До. а. — 1-я і 2-я. До. а., були потужною ударною рухливою силою Червоної Армії, що була основним маневреним засобом в руках фронтового і Головного командування для вирішення оперативно-стратегічних завдань.
17 листопада 1919 РВС(Реввоєнрада) Республіки по пропозиції РВС(Реввоєнрада) Південного фронту прийняв рішення про створення 1-ої До. а. (командувач С. М. Будьонний, член РВС(Реввоєнрада) До. Е. Ворошилов, до липня 1920 — Е. А. Щаденко, з травня 1920 — С. До. Мінін, з жовтня 1920 — П. П. Горбанів). За наказом РВС(Реввоєнрада) Південного фронту від 19 листопада 1919 ця армія була утворена на базі 1-го кінного корпусу Будьонного у складі 4-ої, 6-ої і 11-ої дивізій. У квітні 1920 в її склад входили: 4-я, 6-я, 11-я, 14-я і 2-я імені Блінова (незабаром виведена із складу) кавказькій дивізії, Окрема кавказька бригада особливого призначення, автобронеотряд імені Я. М. Свердлова, декілька бронепоїздів, авіагрупа і інші частини загальною чисельністю 16—17 тис. чоловік У ряді операцій в оперативне підпорядкування 1-ої До. а. поступали 2—3 стрілецьких дивізії. За час свого існування 1-я До. а. вела бої на різних фронтах. У листопаді-грудні 1919 вона разом з 9-ою і 12-ою стрілецькими дивізіями складала одну з ударних груп Південного фронту. У Воронежсько-касторненськой операції 1919 1-я До. а., розгорнута з кінного корпусу, завдала важких поразок білогвардійській кінноті, а потім зіграла вирішальну роль в Донбасівській операції 1919 . В січні 1920 1-я До. а. у взаємодії з військами 8-ої армії звільнила Таганрог і Ростов-на-Дону. У ході цих битв основні сили білогвардійської Добровольчої армії були розгромлені і ворожий фронт був розітнутий на дві частини. В кінці січня 1920 1-я До. а. увійшла до складу Кавказького фронту. У лютому 1920, діючи на тіхорецком напрямі, вона провела спільно з доданими їй 20-й, 34-й і 50-й стрілецькими дивізіями 10-ої армії Егорликськую операцію 1920, в ході якої були розгромлені 1-ою Кубанський піхотний корпус білих і кінна група генерала Павлова. У квітні-травні 1920 у зв'язку з нападом буржуазно-поміщицької Польщі 1-я До. а. була перекинута з Північного Кавказу на Україну і включена до складу Південно-західного фронту. Після зосередження в Умані вона взяла участь в Київській операції 1920 проти польських військ. 5 червня 1-я До. а. сильним ударом на вузькому фронті прорвала фронт противника на ділянці Самгородок, Снігова, а 7 червня оволоділа в глибокому тилу ворога Житомиром і Бердічевим, викликавши поспішний відхід всіх сил 2-ою і 3-ою польських армій. 27 червня 1-я До. а. звільнила Новоград-волінський, а 10 липня — Рівно. В кінці липня — початку серпня 1920 1-я До. а. вела важкі бої під Львовом, а потім в кінці серпня — початку вересня в районі Замостья, звідки була виведена в резерв і направлена на Південний фронт для дій проти білогвардійських військ генерала Врангеля. Осенью 1920 1-я До. а. у взаємодії з іншими військами Південного фронту; провела успішне настання з Каховського плацдарму в напрямі Аськанія-Нова, Громовка. В ході операції в Північній Таврії угрупуванню врангельовських військ було завдано великої поразки. Лише частина цього угрупування ціною великих втрат в живій силі і техніці прорвалася до Криму. Взимку 1920—21 1-я До. а. вела бої з бандами Махно на Лівобережній Україні, а потім знищила білогвардійську повстанську армію генерала Пржевальського на Північному Кавказі. У травні 1921 1-я До. а. була розформована, але штаб армії зберігався до жовтня 1923. Подвиги, здійснені 1-й До. а. у боях з Деникіним, буржуазно-поміщицькою Польщею і Врангелем, є однією з яскравих сторінок в історії Червоної Армії. В рядах 1-й До. а. билися багато командирів, що стали згодом видними радянськими воєначальниками: С. До. Тимошенко, А. Ст Хрульов, І. Ст Тюленев, О. І. Городовіков, І. Х. Баграмян, До. С. Моськаленко, П. С. Рибалко, Д. Д. Лелюшенко, І. Р. Апанасенко, К. А. Мерецков А. А. Гречко, П. Ф. Жігарев, А. І. Леонов, Я. Н. Федоренко, А. С. Жадов, П. А. Курочкин і ін.
Влітку 1920 для боротьби з білогвардійськими військами Врангеля, які мали сильну кавалерію, за наказом РВС(Реввоєнрада) Південно-західного фронту від 16 липня, відданого на основі директиви Головкому від 3 липня, була сформована 2-я До. а. у складі-2-й імені Блінова, 16-й, 20-й, 21-й кавказьких дивізій. У вересні 1920 20-я кавказька дивізія була розформована і замість неї була створена Окрема кавказька бригада особливого призначення. Командував армією спочатку О. І. Городовіков, а з 2 вересня — Ф. До. Міронов; член РВС(Реввоєнрада) — Е. А Щаденко, До. А. Макошин, з вересня — А. Л. Борчанінов. По штатній структурі 2-я До. а. була такою ж, як і 1-я До. а., проте до кінця серпня 1920 вона мала великий некомплект. У липні-серпні 2-я До. а. спільно з 13-ою армією, відображаючи настання врангельовцев на Александровськ (нині Запоріжжя), нанесла ряд сильних контрударів і затримала просування ворога. 28 серпня 2-я До. а. прорвала фронт противника і зробила рейд по його тилах у бік Каховки. У 1-ій половині жовтня в районі Апостолово 2-я До. а. перейняла на себе головний тягар боїв з ударною групою військ генерала Врангеля (35 тис. багнетів і шабель) що переправилася через Дніпро для опанування Правобережної України. У багатоденних боях радянські війська розгромили угрупування противника і відкинули його у вихідне положення за Дніпро. В кінці жовтня і в 1-ій половині листопада 2-я До. а. активно учасувовала в розгромі військ Врангеля в Північній Таврії і в звільненні Криму. У грудні 1920 вона була переформована в 2-й кінний корпус.
Бойові дії 1-ої і 2-ої До. а. зіграли важливу роль в розгромі інтервентів і білогвардійських військ.
Літ.: Історія громадянської війни в СРСР, т. 3-5, М., 1958—61; Громадянська війна 1918-1921, т. 1-3, М., 1928-30; Розгром Врангеля 1920. Сб. ст., М., 1930; Будьонний С. М., дорога Пройденний, кн. 1—2 М., 1959—65; Клюєв Л. Л., Перша кінна армія на Польському фронті в 1920, М., 1932; Ефімов Н., Дії 2-ої кінної армії в 1920, М., 1926; Городовіков О. І., Спогади, М., 1957; Душенькин Ст Ст, Друга Кінна, М., 1968.
