Куліш Пантелеймон Олександрович (псевдонім — Панько Казюка, Даніло Юс і ін.) [27.7(8.8) .1819, м. Вороніж, нині Шосткинського району Сумської області, — 2(14) .2.1897, хутір Мотроновка, нині Борзнянського району Чернігівської області], український письменник і учений. Народився в дрібномаєтній сім'ї, що втратила дворянство. Вчився в Київському університеті (не закінчив), з 1841 вчителював. За участь в Кирілло-Мефодієвськом братерстві (див. Кирілло-Мефодієвськоє суспільство ), де представляв ліберально-буржуазне крило, був 4 роки (з 1847) в адміністративному засланні у Вологді, потім в Тулі. Після звернення, що покаялося, до царя пробачив і в 1850 приїхав до Петербургу. У 60-х рр. на урядовій службі у Варшаві. У 1868—71 знаходився в Галіциі, потім деякий час служив в Петербурзі. Останні 20 років життя провів на Україні, на своєму хуторі.
Літературну діяльність почав в 1840, писав на українській і російській мовах. Користувався переважно прийомами романтизму і «етнографічного реалізму». У ранніх творах відбилося захоплення історією України і народною творчістю: поема «Україна» (1843), повість «Михайлі Чарнишенко, або Малоросія вісімдесят років тому» (ч. 1—3, 1843, на русявий.(російський) яз.(мова)) і ін. Роман «Чорна Рада, хроніка 1663 роки» (1845—57) поклав почало українській історичній романістіке. Побут українського суспільства представлений тут реалістично і барвисто, але історична концепція автора тяжіє до ідеалізації гетьманської верхівки. У 50—60-х рр. займався активною видавничою діяльністю. Заснував українську друкарню в Петербурзі, видав вигадування Н. Ст Гоголя, Т. Р. Шевченка, Мазко Вовчка і ін. Переклав українською мовою вигадування В. Шекспіра, Дж. Р. Байрона, І. Ст Гете, Ф. Шиллера, Р. Гейнеа, А. Міцкевіча і ін. Випустив збірку літературних, етнографічних і фольклорних матеріалів «Записки про Південну Русь» (т. 1—2, 1856—57), альманах «Хатина» (1860). Брав участь у виданні журналу «Основа» (1861—62), що зіграв видну роль в українському культурному і літературному житті.
Літературна спадщина До. ідейно суперечливо. У цілому ряду принципових моментів його творчість протистояла російською і українській революційній демократії. У історичних працях («Історія возз'єднання Русі», т. 1—3, 1874—1877; «Відпадання Малоросії від Польщі», т. 1—3, 1888—89, і ін.) До. оцінював минуле українського народу з буржуазно-націоналістичних і монархічних позицій. Стверджуючи, що українська і польська шляхта виконала в історії українського народу «цивілізаторськую місію», До. заперечував позитивну роль народних мас, з реакційною позицій оцінював визвольний рух.
Соч.: Соч. і листи, т. 1—5, До., 1908—10; Вібранi твори, Київ, 1969; Поєзiї, Київ, 1970.
Літ.: Icторія україінської лiтературі, т. 3, Київ, 1968; Франко I., Хуторна поєзiя П. А. Кулiша, Твори, т. 17, Київ, 1955; Кирілюк Є., Панько Кулiш, «Радянське лiтературознавство», 1969 № 8.
