Кредитні реформи, сукупність державних актів, направлених на зміну структури кредитних систем, форм кредиту і методів кредитування, що діють в тій або іншій країні.
В епоху домонополістичного капіталізму метою До. р. у ряді капіталістичних країн було пристосування кредитних систем до потреб швидко зростаючої промисловості і торгівлі. Прикладом може служити До. р. 1860 в Росії, в результаті якій старі кредитні установи — Державний комерційний банк і Державний земельний банк — були ліквідовані, а замість них створений новий Держбанк, організований, як наголошувалося в його статуті, «для пожвавлення торгівельних зворотів і для зміцнення грошової кредитної системи». У Великобританії в результаті проведеної в 1844 До. р. на основі «Акту Р. Пиляючи» Англійський банк був перетворений на «банк банків», що здійснював поряд з ін. функціями фінансову підтримку приватних комерційних банків.
В капіталістичних державах К.р. проводяться як частина комплексу заході щодо державно-монополістичного регулювання економіки на користь фінансової олігархії, що використовує втручання держави в сферу кредиту. Так, До. р. 1913 в США, в результаті якої була створена Федеральна резервна система, сконцентрувала розсіяні по всій країні кредитні ресурси в єдиному банківському центрі, контроль над яким здійснює крупний монополістіч. капітал.
Одній з форм До. р. в капіталістіч. державах є часткова націоналізація банків, яка, хоча і приводить до розширення гос.(державний) сектори в кредитній сфері, не зачіпає істоти кредитних стосунків в цих країнах.
В посльовоєн. період в ході До. р. у ряді капіталістіч. країн гос.(державний) сектор в кредитній сфері значно розширився, раніше всього за рахунок націоналізації центр.(центральний) емісійних банків. У деяких країнах, наприклад в Італії і Франції, були націоналізовані не лише емісійні банки, але і коммерч. банки і ін. кредитні установи. До нач. 70-х рр. в Італії і Франції на долю гос.(державний) і полугос. кредитних установ доводилася велика частина активів всієї кредитної системи. У ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) доля гос.(державний) сектори в кредитній сфері складала половину всіх активів.
В результаті тих, що проводяться в капіталістичних державах До. р. відбуваються подальша концентрація і централізація банківського капіталу, підвищується роль центральних емісійних банків, які перетворюються на важливі інструменти економічної політики. Так, наприклад, Центральний емісійний банк Італії спільно з Міжміністерським комітетом із заощаджень і кредиту контролює відкриття нових комерційних банків, величину їх акціонерного капіталу, напрям їх кредитних ресурсів, умови операцій і тому подібне В деяких країнах, наприклад у Франції, ці функції виконують спеціальні урядові комітети з контролю за діяльністю банків.
В країнах, що розвиваються, До. р. направлені на створення національних кредитних систем. Після завоювання незалежності в цих країнах створені національні центральні емісійні банки, на які покладені функції регулювання грошового звернення і проведення політики держави в області кредиту. У Єгипті, Сирії, Замбії, Лівії, Гвінеї, Танзанії, Алжірі і ін. До. р. прийняли антиімперіалістичний характер. У цих країнах були націоналізовані найбільш крупні іноземні банки. У деяких з країн, що розвиваються, у міру їх розвитку До. р. набувають характер демократичних перетворень: уряди цих країн проводять політику одержавлення кредитних систем шляхом націоналізації приватних комерційних банків і ін. кредитних установ. Так, в Єгипті в ході До. р. в 1961 були націоналізовані всі приватні банки і страхові компанії. У Сирії в 1963 були націоналізовані приватні комерційні банки і страхові компанії. У Індії в 1969 була проведена націоналізація 14 найбільших комерційних банків, а в травні 1971—72 приватних страхових компаній з що 106 діяли в країні. В ході демократичних перетворень в Чилі (початок 70-х рр.) До. р. проводилися поетапно. На кінець 1972 з 26 іноземних і національних банків, що оперували в країні, були націоналізовані 20.
До. р. в країнах, що розвиваються, вносять зміни у форми і методи кредитування. Так, широкого поширення в деяких країнах набули кредити національних корпорацій розвитку. Результатом одержавлення кредитних систем у ряді країн є вживання форм пільгового кредитування. У Індії націоналізація найбільших комерційних, що почалася банків дозволила уряду здійснювати програму пільгового кредитування заходів з розвитку відсталих районів країни. Процентні ставки для пільгових кредитів були встановлені в 1969 на рівні 6% річних (замість 8% ), термін погашенні цих кредитів збільшений до 15—20 років (замість 10—15); при цьому пільговий період погашення збільшений з 3 до 5 років.
До. р. в соціалістичних країнах направлені на розвиток кредитних систем, вдосконалення форм і методів кредитування. Залежно від цілей і завдань вони підрозділяються на реформи, розраховані на зміну вживаних форм кредиту і методів кредитування, і реформи, пов'язані із структурними змінами в рамках існуючих кредитних систем.
Прикладом реформ, направлених на вдосконалення форм і методів кредитування відповідно до назрілих потреб розвитку економіки в СРСР, є кредитна реформа 1930. Її необхідність була викликана новими економічними умовами, в яких комерційний кредит перетворився на чинник, що перешкоджає зміцненню принципів планомірного і централізованого управління соціалістичною економікою, ослабляє зацікавленість підприємств в результатах своєї діяльності, в зниженні витрат виробництва і виконанні планів накопичень. Тому постановою уряду СРСР від 30 січня 1930 комерційний кредит був замінений прямим банківським.
В 1932 в СРСР була проведена До. р., викликаний необхідністю пристосувати структуру кредитної системи до економічних умов, що змінилися. З метою встановлення чіткої функціональної спеціалізації банківських установ в умовах розвитку процесу соціалістичної індустріалізації фінансування і кредитування капітальних вкладень (довгострокове кредитування) було покладене на освічені спеціалізовані банки — Промбанк, Сільгоспбанк, Торгбанк і Цекомбанк (відповідно до постанови уряду від 5 травня 1932). Держбанк став займатися лише короткостроковим кредитуванням.
В 1959 в цілях повнішої централізації ресурсів, що направляються на капітальне будівництво, і поліпшення контролю за їх використанням був заснований єдиний Банк для фінансування капітальних вкладень (Будбанк СРСР), що кредитує і фінансує капітальні вкладення у всіх галузях народного господарства (окрім сільського, лісового і водного господарства, а також споживчої кооперації, кредитування і фінансування яких зосереджене в Держбанку СРСР).
Після націоналізації банків в країнах народної демократії були здійснені реформи, направлені на реорганізацію структури кредитних систем (у Польщі — в 1946, Болгарії — в 1947, Чехословакії, Румунії і Югославії — в 1948, Угорщині — в 1948—49, ГДР(Німецька Демократична Республіка) — в 1950). Нові До. р., направлені на вдосконалення банківських систем, проводилися у ряді соціалістичних країн в 60-х і початку 70-х рр. (наприклад, в 1968 введена галузева спеціалізація банківського апарату в ГДР(Німецька Демократична Республіка), відповідно до якої були створені два галузеві банки, — промислово-торгівельний банк і З.-х. банк; у Румунії в 1968 організовані З.-х. банк і Зовнішньоторговельний банк; у 1971 в Болгарії проведена централізація банківської системи відповідно до якої Болгарський промисловий банк і Болг. з.-х.(сільськогосподарський) банк були скасовані, а їх функції передані Болгарському народному банку; у 1971 в Польщі проведено злиття Інвестиційного банку з Польським народним банком, значно розширені функції З.-х. банка, Банка Хандльови і ощадних кас; у 1971 в Угорщині здійснено перетворення Угорського інвестиційного банку в Державний банк розвитку).
У всіх соціалістичних країнах були проведені До. р., метою яких була ліквідація комерційного кредиту і заміна його прямим банківським кредитом. Так, комерційне кредитування було замінене прямим банківським в 1947 в Польщі, в 1948 — в Чехословакії, в 1949 — в ГДР(Німецька Демократична Республіка), в 1951 — в Болгарії, в 1952 — в Угорщині. У КНДР(Корейська Народно-демократична Республіка) комерційний кредит був скасований в два етапи — в 1956 в дослідному порядку для деяких підприємств і в 1959 остаточно для всіх підприємств. У 1961 на Кубі комерційний кредит був замінений банківським.
До. р. в соціалістичних країнах є одним з важливих засобів економічної політики держав, направленої на підвищення ефективності використання кредитних ресурсів, забезпечення на цій основі виконання найважливіших показників народногосподарських планів розвитку виробництва і на зростання добробуту трудящих.
Літ.: Ленін Ст І., Тези банкової політики, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36; його ж. Основні положення господарською і особливо банковою політики, там же; Брегель Е. Я., Грошове звернення і кредит капіталістичних країн, 2 видавництва, М., 1955; Грошове звернення і кредит СРСР, М., 1966; Атлас М. С., Розвиток банківських систем країн соціалізму, [М.], 1967; Уткин Е. А., Державні фінанси, грошове звернення і кредит капіталістичних країн, М., 1963; Кредит і кредитні системи країн Азії, М., 1968; Тюльпанів С. І., Нариси політичної економії. (Країни, що розвиваються), М., 1969; Політична економія сучасного монополістичного капіталізму, т. 1, М., 1970, гл.(глав) 8.
