Космічні зонди, космічні літальні апарати, призначені для проведення фізичних досліджень навколоземного міжпланетного космічного простору, небесних тіл Сонячної системи і їх околиць. На відміну від висотних зондів, висотних зондуючих ракет, До. з. здійснюють виміри на видаленнях від земної поверхні, що перевищують радіус Землі. Стосовно супутників, виведених на орбіти з малим і середнім ексцентриситетом термін «До. з.» не уживається. До категорії До. з. відносяться космічні літальні апарати, що запускаються до Місяця і планет. Перший в світі До. з., що отримав назву «Луна-1», запущений в СРСР 2 січня 1959. Він був виведений на гіперболічну орбіту відносно Землі і, рухаючись по ній, прошел 4 січня 1959 поблизу Луни, покинув сферу дії тяжіння Землі і став першою штучною планетою Сонячної системи. Космічні апарати, що виводяться на геліоцентричні орбіти часто називають далекими До. з. До. з., призначені для досліджень Місяці, Марса, Венери, у вітчизняній практиці часто називають автоматичними міжпланетними станціями (АМС), місячними станціями і т. п. У США такі апарати називаються місячними зондами, марсіанськими зондами і т. п. Космічними станціями часто називаються зонди для дослідження периферійних областей навколоземного космічного простору і міжпланетного простору (наприклад, американські супутники IMP, радянські До. з., що входили в системи «Електрон»). Типовими До. з. є космічні апарати серії «Зонд» (СРСР) і апарати серії «Піонер» (США). Вони призначалися для дослідження навколоземного і міжпланетного простору; апарати серії «Зонд», починаючи з «Зонда-3», доставили багато коштовних відомостей для вивчення Місяця і її околиць (див. також «Луна» ).
Наукові виміри на До. з. здійснюються або за допомогою бортової апаратури (виміру потоків часток, магнітного поля і т. д.), або шляхом фотографічних досліджень і дистанційних вимірів. Отримані в експерименті результати зазвичай передаються по телеметричних або телевізійних каналах (наприклад, експерименти з «Луной-3» апаратами серії «Венера» і ін.) або доставляються на Землю в повертаному апараті (наприклад, деякі з апаратів серії «Зонд», «Луна-16»).
На міжпланетні траси До. з. виводяться зазвичай з проміжної орбіти ІСЗ(штучний супутник Землі). Посадка їх на ін. небесні тіла здійснюється зазвичай також з проміжної орбіти штучного супутника. При поверненні на Землю (наприклад, деяких апаратів серії «Зонд») практикується вхід апаратів в атмосферу безпосередньо з другою космічною швидкістю . Параметри траєкторії До. з. визначаються за допомогою системи радіотехнічних спостережень. Інколи для цієї мети використовуються фотографічні спостереження комет штучних (наприклад, при запуску «Луни-1» і «Луни-2»).
З допомогою До. з. отримані перші експериментальні дані про периферійні області навколоземного космічного простору. Виявлена і детально досліджена магнітосфера Землі . Відкритий («Луна-1», «Луна-2») сонячний вітер — безперервний потік часток, що випромінюються Сонцем в спокійних умовах, і викиди часток, характерних для підвищень активності Сонця. Поряд з дослідженням цих потоків були вивчені і магнітні поля, що «вморожували» в них, а також взаємодія потоків сонячного вітру з магнітосферою Землі, що має велике значення для вивчення динаміки магнітних бурь, виникнення полярних сяянь і ін. геофизичних явищ, обумовлених сонячно-земними зв'язками.
До. з., запущені до Венери і Марсу, дозволили отримати експериментальні дані про найближчі околиці і атмосфери цих планет; з допомогою До. з. отримані фотографії поверхні Луни і Марса, вивчені фізичні характеристики місячного грунту. Останні дослідження здійснювалися як безпосередньо на Луне, так і на зразках місячного грунту, доставлених на Землю.
Існує міжнародна система реєстрації і позначення До. з. (див. в ст. Штучні супутники Землі ) . В національних програмах космічних досліджень серіям До. з. часто даються власні назви: серії «Місяць», «Зонд», «Марінер» і т. п.
Літ.: Dictionary of technical terms for aerospace use, Wash., 1965.
