Конюшина (Trifolium), рід багатолітніх і однорічних трав'янистих рослин сімейства бобів (Leguminosae). Стебла циліндрової форми. Листя трійчасте, в деяких видів пальчасторозсічені з 5—9 листочками. Квітки дрібні (червоні, рожеві, жовті, білі і ін. забарвлення), зібрані в суцвіття у вигляді кулевидної голівки, в деяких видів — кисті. Плід — шкірястий боб з 1—2, рідко з 3—6 насінням. Коріння стрижньове, циліндрове або веретеноподібне потовщені; в деяких видів розвиваються кореневища. На дрібних корінцях утворюються кореневі бульби, клубеньковиє бактерії, що містять, які засвоюють азот повітря, що підвищує родючість грунту. Близько 300 видів, головним чином в Європі, Азії, Північній Америці, Австралії і деяких районах Африки. У СРСР близько 70 видів. Більшість До. — коштовні кормові рослини з високим вмістом протеїну. У СРСР з багатолітніх видів До. широко поширені: До. червоний, або луговий (Т. pratense), До. рожевий, або шведський (Т. hybridum), До. білий, або повзучий (Т. repens). Вони зустрічаються як дикорослі і обробляються в польових і кормових сівозмінах. З однорічних До. кормове значення мають: До. александрійський, або єгипетський, берсима (Т. alexandrinum), До. інкарнатний, або яскраво-червоний, малиновий (Т. incarnatum), До. персидський, або шабдар (Т. resupinatum). З дикорослих До. найбільш поширені: До. середній (Т. medium), До. суничний (Т. fragiferum) і ін.
В культурі найбільше значення має До. червоний, оброблюваний майже у всіх країнах Європи, Америки, Азії, Нової Зеландії. У Росії посіви До. червоного відомі більше 200 років. У СРСР — найпоширеніша кормова рослина з сімейства бобів. Сіють його майже у всій лісовій зоні і в багатьох районах лісостепової зони, а також в предгірних і гірських районах. По морфологічних і біологічних особливостях До. червоний ділять на два основних типа: пізньостиглий, або одинвкісний (Т. pratense serotinum), і ранньостиглий, або двуукосний (Т. pratense praecox). Пізньостиглий До. — рослина озимого типа, більш зимостійка і довголітня, чим ранньостиглий, такий, що має яровий розвиток. Ранньостиглий До. при ранній весняній сівбі без покриву в південних районах дає насіння в перший рік життя. Висівають його в південно-західній частині зони конюшиносіяння і в багатьох західних районах СРСР; пізньостиглий — в північних, північно-східних і багатьох центральних і північно-західних районах, а також в Сибіру.
До. вимогливий до вологи, але надлишку її не переносить. Краще всього розвивається на слабокислих або нейтральних грунтах (ph 5,5—7). Чуйний на органічні і органо-мінеральні добрива під покривну або передуючу культуру. У польових сівозмінах До. висівають в чистому вигляді і в суміші із злаковими і іншими бобовими травами. Норми висіву для чистого посіву 14—16 кг, в суміші з тимофіївкою — 13—15 кг До. і 3—6 кг тимофіївки на 1 га. Прибирають на корм у фазу бутонізації — початку цвітіння. Для здобуття насіння виділяють насінні ділянки із загальних посівів або закладають спец.(спеціальний) семенникі. Запилення перехресне, в основному джмелями і бджолами. Урожай зеленої маси в кращих господарствах до 400 ц, сіно 60—80 ц, насіння до 3—4 ц з 1 га. До. червоний використовують на зелений корм, сіно трав'яну муку, сінаж, силос, а також в травосмесях при створенні сіяних сінокосів і пасовищ. Хімічний склад До. червоного в середньому (у %): води 77,1, протеїну 3,8, жиру 0,8, клітковина 6,5, безазотистих екстрактних речовин 10,1, золи 1,7. У 100 кг зеленої маси 19,8 кормових одиниць і 2,7 кг перетравного протеїну.
До. рожевий в СРСР в дикому вигляді поширений в Європейській частині, на Уралі, в Криму, на Кавказі. Культивується в Прибалтиці і ін. районах. До грунтів менш вимогливий, чим До. червоний, вологолюбний. Агротехніка в основному та ж, що і в До. червоного. До. рожевий — коштовна кормова рослина. Із-за гіркуватого смаку в чистому вигляді поєдаєтся гірше червоного. Згодовувати його доцільно в суміші із злаковими рослинами.
До. білий в СРСР поширений майже повсюдно. Відрізняється різноманітністю форм, з яких в культурі використовуються небагато. В основному пасовищне рослина. Використовується в сумішах з ін. конюшиною і злаковими рослинами для створення довголітніх пасовищ. Добре переносить випас і швидко відростає.
До СРСР ведеться велика наукова робота по вивченню і селекції К. Районіровано 117 селекційних сортів До. червоного, 6 сортів До. рожевого і 4 — білого.
Літ.: Бобрів Е. Р., Новий для культури вигляд конюшини. М. — Л.. 1950;
Конюшина, 2 видавництва М., 1963; Сергєєв П. А., Конюшина на насіння, М., 1965.
