Комуністична партія Австрії (КПА; Kommunistische Partei Österreichs), заснована 3 листопада 1918 на засновницькій конференції у Відні в обстановці революційного підйому в країні, що посилився під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції. У 1919 вступила в Комінтерн. У перші роки свого існування КПА була нечисленною, її керівництво допускало ультраліві помилки, відмовившись, наприклад, в 1920 від участі по-перше парламентських виборах. Це рішення було скасоване лише після того, як В. І. Ленін в своєму «Листі до австрійських комуністів» (серпень 1920) показав його неправильність. Партію серйозно ослабляла фракційна боротьба, яку удалося здолати лише до кінця 20-х рр. Велику роль в об'єднанні рядів комуністів Австрії зіграв І. Копленіг, вибраний в 1924 генеральним секретарем партії. КПА розвернула роботу по мобілізації австрійського пролетаріату на боротьбу проти реакції. Комуністи взяли активну участь в революційному виступі робітників Відня 15 липня 1927. 10-й з'їзд КПА (лютий 1929) висунув як найважливіше завдання партії посилення боротьби проти небезпеки фашизму. КПА добилася розширення впливу в робочих масах. Комуністи очолили ряд страйків (будівельників, гірників і ін.), організували багато виступів безробітних.
В травні 1933 КПА була заборонена реакційним урядом Е. Дольфуса і продовжувала боротьбу в нелегальних умовах. Разом з шуцбундовцамі (членами воєнізованої соціал-демократичної організації) і безпартійними робітниками комуністи виступили в лютому 1934 із зброєю в руках проти реакції і фашизму і протягом декількох днів билися у Відні, Лінце, Штейре, Граці і інших містах проти урядових військ, жандармерії і поліції. Після поразки лютневих виступів тисячі робітників порвали з соціал-демократичною партією (лідери якої проводили капітулянтську політику) і перейшли в КПА. 12-й з'їзд КПА (вересень 1934) продемонструвало зростання згуртованості широких шарів австрійського пролетаріату під гаслом єдиного фронту; в той же час він розкрив зростаючу загрозу незалежності Австрії з боку фашистської Німеччини. КПА рішуче виступила проти анексії Австрії фашистською Німеччиною в березні 1938 (аншлюса) і призвала австрійський народ до боротьбі за відновлення незалежності країни. Велике значення для цієї боротьби мало теоретично обгрунтоване виведення КПА про те, що австрійський народ в процесі тривалого розвитку став самостійною нацією. В ході нелегальної антифашистської боротьби КПА зазнала важких втрат: більше 4 тис. комуністів були кинуті у в'язниці і концтабори, понад 2 тис. загинули, серед них 13 членів ЦК КПА.
Після розгрому фашистської Німеччини і звільнення Австрії (квітень 1945), у якому вирішальну роль зіграв Радянський Союз, КПА взяла активну участь в подоланні труднощів відновного періоду. Представники КПА входили в 1945—47 до складу австрійського уряду. КПА виступала проти політики США і інших західних держав, що розраховували втягнути Австрію в агресивні блоки, вона була ініціатором багатьох післявоєнних виступів австрійських трудящих (у тому числі найбільшого страйку в жовтні 1950, в якому брало участь понад 400 тис. чоловік). КПА активно виступала за укладення Державного договору (підписаний в травні 1955), за проведення Австрією політики строгого нейтралітету. У лютому 1958 конференція КПА прийняла програмний документ «Дорога Австрії до соціалізму» (затверджений 18-м-код з'їздом КПА в 1961), в якому підкреслюється, що австрійський робочий клас може прокласти мирну дорогу до соціалізму за допомогою завоювання підтримки в народі і більшості в парламенті. В той же час в програмному документі вказується: «Якщо буржуазія знову, як в період між двома світовими війнами, удасться крок за кроком ліквідовувати політичні і соціальні завоювання робочого класу і трудового народу, повністю перетворити державний апарат на слухняний інструмент для насильницького придушення народу, то її панування не можна буде повалити мирним дорогою», 19-й з'їзд КПА (травень 1965) намітив основні цілі на шляху до соціалізму в Австрії: оновлення демократії і розширення прав трудящих; завоювання для робітників і службовців права участі в управлінні підприємствами і економікою; проведення активної політики залучення на сторону КПА союзників в цілях розгортання широкого руху мас для боротьби проти влади капіталу. У 1969 був прийнятий нині чинний статут партії.
Делегації КПА брали участь в міжнародних Нарадах комуністичних і робочих партій (1957, 1960, 1969, Москва). КПА схвалила документи цих нарад.
В середині 60-х рр. в КПА виникло правоопортуністичне угрупування (Е. Фішер, Ф. Марек і ін.), яке особливо активізувало свою діяльність в період подій в Чехословакії 1968 і скотилася на антипартійні, антирадянські позиції, 21-й з'їзд КПА (травень 1970) сприяв організаційному і ідеологічному зміцненню партії, засудивши діяльність правих елементів. Вони були видалені з керівних органів КПА або виключені з партії.
Виконуючи вирішення 21-го з'їзду і партійної конференції КПА (лютий 1971), партія розвернула боротьбу в захист економічних і соціальних вимог трудящих, за розширення демократії, проти реакції і неонацизму. Вона вимагає збереження і розширення націоналізованого сектора промисловості. КПА виступає за зміцнення європейської безпеки і строге проведення Австрією політики постійного нейтралітету, проти увязнених Австрією в 1971 угод з ЄЕС(Європейське економічне співтовариство) і подальшого втягування країни в «Спільний ринок».
КПА має своїх представників в місцевих органах влади, у виробничих радах, керівництві профспілок і ін. масових організаціях трудящих.
Партія побудована за принципом демократичного централізму. Найвищий орган партії — з'їзд. У період між з'їздами всією роботою партії керує ЦК КПА, який обирає Політбюро. Голова КПА — Ф. Мурі. ЦО(центральний орган) — щоденна газета «Фольксштімме» («Volksstimme»), теоретичний орган — щомісячний журнал «Вег унд циль» («Weg und Ziel»).
З'їзди і найважливіші конференції Комуністичної партії Австрії: Засновницька конференція — 3 листопада 1918, Відень; 1-й з'їзд — 9 лютого 1919, Відень; 2-й з'їзд — 6—7 липня 1919, Відень; 3-й з'їзд (Загальноавстрійська конференція) — 7—8 грудня 1919 Відень; 4-й з'їзд — 23—25 січня 1921, Відень; 5-й з'їзд — 25—27 березня 1922, Відень; 6-й з'їзд — 10—12 березня 1923, Відень; 7-й з'їзд — 8—10 березня 1924, Відень; Загальноавстрійська конференція — 15—16 листопада 1924, Відень; 8-й з'їзд — 12—14 сент.(вересень) 1925, Відень: 9-й з'їзд — 18—20 червня 1927, Відень; 10-й з'їзд — 16—18 лютого 1929, Відень; 11-й з'їзд — 27—29 червня 1931, Відень; 12-й з'їзд — вересень 1934, Прага; Загальноавстрійська конференція — серпень 1937, Прага; 13-й з'їзд — 19—22 квітня 1946 Відень; 14-й з'їзд — 29 жовтня—2 листопада 1948, Відень; 15-й з'їзд — 1 листопада—4 листопада 1951, Відень; 16-й з'їзд — 13—16 травня 1954, Відень; 17-й з'їзд — 28—31 березня 1957, Відень; Конференція — 19—20 лютого 1958, Відень; 18-й з'їзд — 1—3 квітня 1961, Відень; 19-й з'їзд — 27—30 травня 1965, Відень; 20-й з'їзд — 3—6 січня 1969, Відень; 21-й з'їзд — 28—30 травня 1970, Відень; Загальноавстрійська конференція — 27 лютого 1971, Відень.
Істочн. і Літ.: Ленін Ст І., Лист до австрійським комуністам, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 41; Дімітров Р. М., Лист австрійським робітником, М., 1934; XVII з'їзд і конференція 1958 років Комуністичної партії Австрії, [пер. з йому.(німецький)], М., 1958; XVIII з'їзд Комуністичної партії Австрії, [пер. з йому.(німецький)], М., 1961; Комуністи в боротьбі за незалежність Австрії, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1956; Копленіг І., Вибрані твори (1924—1962), пер.(переведення) з йому.(німецький), М. 1963; Фюрнберг Ф., Вплив Великої Жовтневої соціалістичної революції на Австрію, [пер. з йому.(німецький)], М., 1967; Der 21. Parteitag der Kommunistischen Partei Österreichs, W., 1970.
