Койдула Лідія (псевдонім; сьогодення ім'я і прізвище Лідія Еміліє Флорентіне Янзен) [12(24) .12.1843, Вяндра, нині Пярнуського району, — 30.7(11.8) .1886, Кронштадт], естонська поетеса і драматург. Друкуватися почала в 1863. У історію естонської літератури До. увійшла як поет-лірик, автор збірок віршів «Польові квіти» (1866) і «Соловей Емаєги» (1867). Її творчість досягла розквіту в атмосфері національного руху 60—80-х рр. Романтична поезія До. — пристрасне вираження любові до батьківщини, до того, що поневолив прибалтійськими баронами народові. До. прагнула збудити в нім національну самосвідомість, волю до боротьби, віру в майбутнє. Відстоюючи єдність естонського народу, вона не бачила, проте, соціальних протиріч. Багато її віршів стали популярними піснями. П'єсами «Двоюрідний братик з Саарема» (1870) і «Отакий Мульк, або Сто пур солі» (1872) До. заклала основу національної драматургії. Творчість До. зробило вплив на розвиток естонської літератури. У 1945 відкритий будинок-музей До. у Пярну. У 1946 її прах був перенесений в Талін.
Соч.: Kogutud luuletused, Tartu, 1925; Teosed, t. 1—2, Tallinn, 1957; Luuletused, Tallinn, 1969; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вірші, М., 1945; Вибране, Талін, 1950; Вибране, М., 1961.
Літ.: Вінкель А., Про життєву і творчу дорогу Лідії Койдула, в збірці: Про естонську літературу, Талін, 1956; Sööt Ст, Lydia Koidula, Tallinn, 1961; Poidmäe R., Koidula teater, Tallinn, 1963; Mihcia K., Lydia Koidula elu ja looming, Tallinn, 1965; Eesti kirjanduse ajalugu, kd 2, Tallinn, 1966, lk. 249—96; Laidvee H., Lydia Koidula, bibliografia. 1861—1966, Tallinn, 1971.
