Киніни
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Киніни

Киніни (від греч.(грецький) kinéo — рухаю, спонукаю), 1) цитокиніни, поширені в рослинах і мікроорганізмах речовини, похідні 6-амінопуріна (див. Пуріновиє підстави ) . До. багато в насінні і плодах, менше в корінні, стеблах і листі. Наприклад, з 70 кг насіння кукурудзи (молочній стиглості) отриманий 1 г До., званого зеатіном. До. стимулюють ділення клітин, беруть участь в утворенні коріння і стебел, диференціації нових органів, сприяють продовженню життя зрізаного листя. Так, нанесення До. на зрізане листя, що пожовтіло, викликає їх позеленіння. Ці і інші важливі функції До. пов'язані з їх участю в утворенні РНК(рибонуклеїнова кислота), ДНК(дезоксирибонуклеїнова кислота) і білка, а також в перерозподілі продуктів обміну, або метаболітов, в рослині (при нанесенні До. на одну половину аркуша, що пожовтів, посилюється приплив метаболітов до неї з іншої, необробленої половини). До особливий активних До. відноситься кинетін, виділений з дріжджів.

загрузка...

2) У тварин — речовини поліпептидної природи з широким спектром біологічної активності. До. розслабляють гладку мускулатуру судин, знижують кров'яний тиск, підвищують проникність капілярів, викликають больові відчуття, скорочують або розслабляють гладку мускулатуру ізольованих органів. У людини і ссавців знайдено три К.: брадикінін — лінійний нонапептід (з 9 амінокислот), лізілбрадікинін (або каллідін) — декапептід (з 10 амінокислот), метіоніллізілбрадікинін — ундекапептід (з 11 амінокислот). Все До. утворюються в плазмі крові або міжклітинних просторах при відщепленні (під дією калікреїну ) від одного неактивного попередника білкової природи — кініногена. У 1 мл плазми крові людини в нормі міститься від 0 до 0,002 мкг К. Вследствіє швидкій ферментативній інактівациі (під впливом кініназ) в крові і тканинах До. надають переважно місцеву дію. Фізіологічна роль До. пов'язана з регуляцією місцевого кровотоку і капілярної проникності.

 

Літ.: Пасхина Т. С., Біохімічні основи патології серцево-судинної системи, в кн.: Молекулярні основи патології, М., 1966.

До. Е. Вівчарів.

Т. С. Пасхина