Килікийськоє вірменська держава, феодальне князівство, а потім царство, що існувало в Килікиі з 1080 до 1375. Виникло на початку 11 ст в результаті масової втечі вірмен з території Вірменії після навал сельджуков, а також захвату Візантією Васпуракана, Ганни і Карса і переселення вірмен в західні області імперії. У 1080 гірська Килікия була проголошена наближеним акийського пануючи Рубеном, засновником династії Рубенідов, незалежним князівством. У 1097 вірмени в союзі з хрестоносцями вигнали сельджуков з рівнинної Килікиі. З кінця 11 ст до 1182 До. а. р. вело успішні війни з Візантією і відстояло свою незалежність. Найбільшого розквіту До. а. р. досягло при Льовоне II (з 1198 — цар). При нім успішно розвивалося сільське господарство, ремесла, торгівля. Крупними торгівельними, культурними і ремісничими центрами сталі міста Се (столиця До. а. р.), Таре, Мамедія, Адана і Айас. З 1266 До. а. р. вело майже безперервні війни з єгипетськими султанами. У 1375 в боротьбі з мамлюкамі До. а. р. лягло.
Літ.: Історія вірменського народу, ч, 1, Ер., 1951, с. 171—78, 200-04; Мікаєлян Р. Р., Історія Килікийського вірменської держави, Ер., 1952.
