Кафаров Петро Іванович (у чернецтві — Паладій) [17(29) .9.1817, Чистополь, нині Татарською АССР, — 6(18) .12.1878, Марсель], російський учений-китаєзнавець. Вчився в Казанській семінарії і Петербурзькій духовній академії. У вересні 1840 в складі русявий.(російський) духовній місії прибув до Пекіна, де знаходився (з перервами) 38 років. Круг наукових інтересів До. був широкий. Укладач великого «китайсько-російського словника» (частини 1—2, 1888, закінчений П. С. Поповим ). Перевів кит.(китайський) пам'ятники «Подорож даоського ченця Чан Чуня на захід», «Старовинна монгольська оповідь про Чингисхане» (1866), «Старовинна китайська оповідь про Чингисхане» (1877). Ряд робіт присвячений вивченню історії релігій в Китаї (буддизму, християнства, ісламу), історії зв'язків Китаю з ін. народами, особливо російсько-китайських стосунків. У 1870—71 брав участь в археологічній і етнографічній експедиції Російського географічного суспільства в край Уссурійський.
Соч. (окрім указ. у ст.): Історичний нарис древнього буддизму, в збірці: Праці членів Російської духовної місії в Пекіні, т. 2, СП(Збори постанов) Би, 1853; Виписки з щоденника, веденного в Пекіні в 1858 р., «Морська збірка», 1860 № 9—10; Історичний нарис краю Уссурійського..., «Записки Імп. Російського географічного суспільства», 1879, т. 8, ст 2; Китайська література магометан, СП(Збори постанов) Би, 1887; Дорожні замітки на дороги по Монголії в 1847 і 1859 рр., СП(Збори постанов) Би, 1892.
