Катон (Cato), гілка давньоримського роду Порциев. Найбільш відомі представники: К. Старший (або Цензор) Марк Порций (Marcus Porcius Cato Major) (234, Туськулум, — 149 до н.е.(наша ера), Рим), римський письменник, основоположник римської літературної прози і державний діяч. Учасник 2-ої Пунічної війни. У 198 претор в Сардінії. Будучи консулом в 195, подавив повстання місцевих племен в Іспанії. До. був першим римським істориком, що писав на латинській мові. Автор «Почав» (праці, освещавщего історію Риму від заснування міста до 2-ої Пунічної війни), безліч мов і листів, збори висловів знаменитих людей і ін. вигадувань, що дійшли лише в уривках. Склав свого роду енциклопедію, написану у формі повчань синові Марку (не збереглася). Повністю зберігся трактат До. «Про землеробство» (написаний близько 160, русявий.(російський) пер.(переведення) 1950), що містить зведення про організацію рабовласницького маєтку про розвиток виноробства, садівництва, олівководства в Італії, а також про древні звичаї і забобони.
Непримиренний ворог Карфагена, До. кожну мову в сенаті закінчував фразою, що увійшла до приказки: «Та все ж, я вважаю, Карфаген має бути зруйнований» («Cetenim censeo Carthaginern esse delendam»).
Соч. у кн.: Oratorum romanorum fragmenta ed. Е. Malcovati, 2 ed., t. 1, Torino, 1955; De agricultura, ed. A. Mazzarino, Lipsiae, 1962; у русявий.(російський) пер.(переведення) — З мови за родосцев, в кн.: Римська література в ізбр. переведеннях, сост. С. П. Кондратьев, М., 1939.
Літ.: Kienast D., Catoder Сепsor, Hdib., 1954; De Regibus L., Il Censore е l''africano, Genova, 1959; Łos S., Rzym na rozdozu. Studium monograficzneo Katone Starszem, Warsz., 1960.
К. Младший (або Утічеський) Марк Порций (Marcus Porcius Cato Minor; (95–46 до н.е.(наша ера), Утіка), римський політичний діяч. Правнук До. Старшого. Народний трибун в 62, претор в 54. Вимагав страти Катіліни . В період 1-го тріумвірату (60–53) До. — противник тріумвіру, особливо Цезаря. У роки громадянської війни 49–45 До. був прибічником Гнея Помпея . Після його поразки при Фарсале (48) об'єднав сили помпеянцев в Африці. До. покінчив життя самогубством після перемоги Цезаря при Тапсе (46).
