Помпей Гней, по прізвиську Великий (Gnaeus Pompeius Magnus) (106—48 до н.е.(наша ера)), римський полководець і політичний діяч. У 83 прилучився до Сулле . Після його смерті перший час захищав встановлений ним режим, беручи участь в 78—77 в придушенні заколоту Лепіда, в 77—72 — у війні проти Серторія в Іспанії, в 71—в придушенні повстання Спартака . Консульство П. в 70 (спільно з Крассом ) ознаменувалося відміною ряду встановлень Сулли. У 67 отримав надзвичайні повноваження (на 3 роки) для боротьби з піратами в Середземномор'ї. З 66 командував римськими військами у війні проти Мітрідата VI Евпатора, яка закінчилася перемогою римлян і організацією нових провінцій (Віфінія і Понт, Сирія). Відмова сенату затвердити заходи П. на Сході і наділити його солдатів землею привів П. в 60 до союзу з Крассом і Цезарем (т.з. перший тріумвірат). У 55 консул (знову спільно з Крассом), потім намісник Іспанії (управляв нею з Риму через легати). З розпадом тріумвірату (після смерті Красса в 53) П. зближувався з оптіматамі . В 52 вибраний «консулом без колеги». У 50 йому було доручено командування військом для боротьби проти Цезаря. У 48 П. завдав Цезарю поразки при Діррахиі (Епір), але незабаром його військо було розбите армією Цезаря при Фарсале (Фессалія). П. біг до Єгипту, де був убитий за наказом єгипетського царя Птолемея XIII Діоніса, який хотів догодити цим Цезарю.
