Катастроф теорія
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Катастроф теорія

Катастроф теорія катастрофізм учення 1-ої половини 19 ст, що розглядало геологічну історію Землі як чергування тривалих епох відносного спокою і порівняно коротких катастрофічних подій, що різко перетворювали лице планети. Ідея про катастрофи зародилася в глибокій старовині, в 17—18 вв.(століття) стала використовуватися для тлумачення геологічної історії. Але оскільки тривалість існування Землі до початку 19 ст оцінювалася не більш чим в 100 тис. років, було важко пояснити дією звичайних причин зафіксовані в товщах порід величезні зміни, що зазнають Землею і її органічним світом у минулому. Прагнучи знайти вихід з цієї скрути, французький дослідник природи Ж. Кювье в 1812 висунув гіпотезу про катастрофах (переворотах), під час яких на більшій частині планети нібито гинуло все живе, а потім спустошені місця заселялися іншими видами організмів, що пережили катастрофу у віддалених районах. Це була спроба не лише пояснити грандіозність минулих перетворень Землі, але і здолати протиріччя між пануючими переконаннями в незмінності видів і вже тоді міцно встановленим фактом багатократної зміни в геологічному розрізі відмінних один від одного копалин флор і фаун. Ідеї Кювье розвивали французький палеонтолог А. д''Орбіньі, швейцарський геолог Л. Агассис англійський геолог А. Седжвік і ін., що налічували в геологічній історії Землі 27 катастроф, під час яких нібито гинув весь органічний світ. Після кожної катастрофи, по представленнях цих учених, в результаті чергового божественного «акту творіння» створювалися абсолютно нові рослини і тварини, не пов'язані з що раніше існували; кожного разу вони були складніше і абсолютно організовані, чим передуючі. У періоди між катастрофами жодного розвитку і змін знов створені живі істоти нібито не зазнавали. Концепція катастрофізму і неодноразових творчих актів узгоджувалася з біблейською версією творіння світу. Приймаючи цю концепцію, можна було пояснити сучасний стан поверхні Землі як результат останнього в часі творчого акту.

загрузка...

  Проте катастрофізм першої половини 19 ст зіграв позитивну роль в розвитку біостратиграфії, оскільки вченням про різкі кордони між різними за віком товщами і якісною своєрідністю органічного світу кожного періоду (епохи, століття) він сприяв зміцненню поняття про керівні скам'янілості. Позитивним було і те, що завдяки До. т. широко поширилися ідеї про прогрес на органічному світі і про епізодичні події, що порушують одноманітність в історії Землі. Це сприяло формуванню надалі уявлень про поєднання еволюційного і стрибкоподібного розвитку. В середині 19 ст До. т. стала втрачати своє значення в геології завдяки перемозі уявлень про те, що нині чинних геологічних чинників вистачає для здійснення за тривалий термін всіх змін, зафіксованих в розрізі (Ч. Лайель). Пізніше катастрофізм був переможений і в біології в результаті розвитку еволюційних вистав (Ч. Дарвіном і ін.). Проте відмова від ідей катастрофізму не була остаточним: у 1-ій половині 20 ст вони частково відродилися у формі так званого неокатастрофізма — уявлення про одночасні на всій планеті фази складчастості і горотворення, що переривають тривалі епохи відносного спокою і повільної еволюції кори (йому. геолог Х. Штілле і його послідовники); висловлюються думки про катастрофічні події у Всесвіті, що викликають посилену радіацію, що обумовлює загибель одних груп організмів і швидкі мутаційні зміни інших, що приводять до виникнення нового вигляду і пологів живих організмів (йому. палеонтолог О. Шиндевольф). Переконлива критика ідей неокатастрофізма в тектоніці дана Н. С. Шатським, а в палеонтології — Л. Ш. Давіташвілі.

  Ст Ст Тіхоміров.