Кансьонеро, кансьонейру (ісп. cansionero, португ.(португальський) cansioneiro — пісенник), збірки любовної і сатиричної поезії Іспанії і Португалії. У 12—14 вв.(століття) складалися на галісийськом прислівнику португальської мови. Прадавній з тих, що збереглися До. — Ажудський («Cancioneiго da Ajuda»), складений в кінці 13 ст Ватиканський («Cancioneiro da Vaticana») і якнайповніший з До. — Колоччи-Бранкуті («Cancioneiro da Biblioteca Nacional. Colocci-brancuti») — копії 16 ст з оригіналів 14 в.; об'єднували близько 200 поетів, в творчості яких традиції народної португальської поезії суперечливо поєднуються з впливом прованської рицарської лірики. З 15 ст складаються До. поетів, що пишуть іспанською мовою: «Кансьонеро Баени» («El cancionero de Baena», видавництво 1851), складений Х. А. Баеной близько 1445; «Кансьонеро Стуньіги» («Cancionero de Stuniga», видавництво 1872); «Загальний Кансьонеро» («Cancionero general», 1511) зібраний Е. дель Кастільо. У 1516 португальський поет-гуманіст Г. ді Резенді опублікував під назвою «Загальний Кансьонеро» («Сапсioneiro geral») антологію ліричних і сатиричних творів з середини 15 ст до початку 16 ст на португальській і іспанській мовах.
Літ.: Менендес Підаль Р., Прадавня іспанська лірична поезія. Арабська поезія і поезія європейська, в його кн.: Вибрані твори. Іспанська література Середніх століть і зпохи Відродження, пер.(переведення) з ісп.(іспанський), М., 1961; Смирнов А. А., Середньовічна література Іспанії, Л., 1969; Menęndez в Pelayo М., Antología de poetas líricos castellanos..., v. 1—13, Madrid, 1890—1908; Rodrigues Lapa M., Liçoes de literatura portuguesa. Época medieval, 3 ed., Coimbra, 1952.
