Камерна музика (від позднелат. camera — кімната), специфічний різновид музичного мистецтва, що відрізняється від музики театральної, симфонічної і концертної; вигадування До. м. призначені для виконання в невеликих приміщеннях, для домашнього, «кімнатного» музичення (звідси і назва). Вигадування До. м. пишуться для невеликих інструментальних складів (від одного виконавця-соліста до камерного ансамблю ). Для До. м. характерна економія і якнайтонша деталізація виразних засобів; вона володіє великими можливостями передачі ліричних емоцій і тонких градацій душевних станів людини. Витоки До. м. сходять до епохи середньовіччя. До кінця 16 ст це найменування відносили лише до вокальних жанрів; з 17 ст воно було поширене і на інструментальну музику. У 16—18 вв.(століття) терміном «До. м.» стали позначати світську музику, на відміну від церковної (камерна соната, на відміну від церковної сонати).
Сучасні види камерного інструментального ансамблю — соната, тріо, квартет, квінтет і так далі — сформувалися в творчості представників віденської класичної школи І. Гайдна, Ст А. Моцарта, Л. Бетховена, що створили глибокі за змістом і досконалі формою зразки. Що володіє багатими виразними можливостями, інструментальний ансамбль (особливо смичковий квартет) привернув увагу майже всіх композиторів, в нім отримали віддзеркалення всі основні напрями музичного мистецтва 18—20 вв.(століття) Йому віддали дань романтики (Ф. Шуберт, Ф. Мендельсон, Р. Шуман) і композитори подальшого часу (І. Брамс, А. Дворжак і ін.); високим художнім рівнем відрізняються камерні ансамблі русявий.(російський) композиторів (П. І. Чайковський, А. П. Бородін, А. К. Глазунов і ін.) традиції яких знайшли продовження у радянських композиторів (Н. Я. Мяськовський, С. С. Прокофьев, Д. Д. Шостаковіч і ін.).
З кінця 18 ст і особливо в 19 ст видне місце в музичному мистецтві зайняла вокальна До. м. У творчості Ф. Шуберта, Р. Шумана і ін. композиторів-романтиків сформувався новий для того часу і такий, що володіє багатообразними виразними можливостями жанр художньою пісні . Багатий розвиток жанри пісні і романсу отримали в Росії (М. І. Глінка, А. С. Даргомижський, П. І. Чайковський, А. П. Бородін, М. П. Мусоргський, Н. А. Римських корсаків, С. В. Рахманінов і ін.). В цей же час великого значення набуває жанр інструментальної мініатюри (характерні п'єси, п'єси в танцювальних формах і тому подібне).
В 19 ст стали влаштовуватися публічні концерти До. м., головним чином в невеликих концертних залах, виникли організації любителів До. м., сформувалися багаточисельні камерні ансамблі виконавців.
Літ.: Васина-Гроссман Ст А., Російський класичний романс, М., 1956; її ж, Романтична пісня XIX століття, М., 1967; її ж, Майстри радянського романсу, М., 1968; Раабен Л., Інструментальний ансамбль в російській музиці, М., 1961; його ж, Радянська камерно-інструментальна музика, Л., 1963; Walthew R. Н., The development of chamber music, L. — N. Y., [1909]; Mersmann Н., Die Kammermusik, Bd 1—4, Lpz., 1930—33; Kilburn N., Chamber music and its masters, L., 1932; Ulrich Н., Chamber music, 2 ed., N. Y. — L., 1966; Coeuray A., La musique de chambre, P., 1953; Richter J. Fr., Kammermusik-katalog, Lpz., 1960; Cobbett W. W., Cyclopedic survey of chamber music, 2 ed., v. 1—3, L., 1963.
