Калійні добрива, мінеральні речовини, використовувані як джерело калійного живлення рослин. Зазвичай розчинні у воді солі соляної, сірчаної і вугільної кислот, незрідка з домішкою ін. з'єднань, що містять калій в доступній для рослин формі. Основним джерелом До. в. є поклади природних калійних солей, перше крупне родовище яких відкрите в Штасфурте в 40-х рр. 19 ст У подальші роки промисловість стала випускати хлористий калій, калійну селітру, сульфат калія і др.; були відкриті поклади калійних солей у Франції, Канаді, США і ін. країнах. До 1913 світове виробництво До. в. склало (у перерахунку на K ₂ O, в млн. т ) 1,19, в 1967 — 14,7, в 1970 — 19. У дореволюційній Росії родовища калійних солей не були відомі і К. в. не виробляли. Калійна промисловість стала створюватися в СРСР в 1929 після відкриття (1925) калійних родовищ на Північному Уралі (Солікамськ, Березникі). У 1931 сільське господарство країни отримало До. в. (у перерахунку на К ₂ О. в тис. т ) 210, в 1940 — 219, в 1960 — 766, в 1965 — 1891, в 1967 — 2136, в 1968 — 2210, в 1971— 2804 (тобто 12,7 кг K ₂ O на 1 га ріллі).

  До. в. підрозділяють на сирі калійні солі, що отримуються механічною переробкою (сортуванням, дробленням і помелом) природних калійних солей, і концентровані До. в. — хлористий калій, сульфат калія, 30%-ниє і 40%-ниє калійні солі (суміш тонкоразмолотих природного каїніту або сильвініту з хлористим калієм), а також поташ, калімагнезія, калій-електроліт, зола і ін. Характеристика основних До. в. приведена в таблиці.

Властивості основних мінеральних калійних добрив

Зазвичай До. в. застосовують на тлі фосфорних або азотних і фосфорних добрив. Найбільш високі надбавки урожаю на бідних рухливим калієм грунтах: торф'янистих, заплавних, супіщаних і легкосугліністих дерново-підзолистих. У ДО. в. рослини мають потребу також на сірих лісових суглинках, оподзоленних і вилужених чорноземах, червоноземах вологих субтропіків (при тривалому обробітку чайного куща і цитрусових культур). На калій чуйніші ті рослини, які споживають велику кількість цього елементу: картопля, овочеві, цукровий буряк, кормові коренеплоди, тютюн, махорка. Льон і коноплі, хоча і виносять трохи калія з грунту, але слабо засвоюють його, тому вирощування їх пов'язано з внесенням До. в. В умовах грунтів нечорноземної зони Європейської частини СРСР добре відгукуються на До. в. зернобобові, бобові багатолітні трави, кукурудза, озимина зернова, гречка і плодово-ягідні насадження.

  Калій позитивно впливає на якість продукції: коренеплоди підвищують вміст цукру, картопля — вміст крохмалю, прядильні культури — вихід і якість волокна, кормові рослини — вміст протеїну (особливо на тлі азотних аміачних добрив). Крім того, До. в. підсилюють стійкість рослин до деяких грибних захворювань, а в озимих хлібів, бобових трав і багатолітніх насаджень підвищують морозостійкість і посухостійкість. Ефективність До. в. залежить від вмісту в них супутніх елементів — натрію, хлору і ін. Так, в картоплі, тютюну, винограду, люпину і ін. чутливих до хлору культур підвищується якість урожаю зазвичай лише при внесенні калійної селітри або карбонату калія. Цукровий буряк і деякі ін. рослини позитивно реагують на натрій сирих і змішаних калійних солей. Тому в основних зонах бурякосіяння сильвініт (що містить, окрім калія, натрій) дає велику надбавку урожаю коріння і збільшує їх цукристість значніше, ніж чистий хлористий калій. Під виноград, гречку, тютюн, квасолю, картопля вносити сирі калійні солі небажано. Якщо ці культури удобрюють хлористим калієм, то його вносять лише восени під оранку, з тим щоб протягом осені і на початку весни не поглинений грунтом хлор встиг в значній мірі вилужитися з орного шару. Ще краще використовувати під ці культури калімагнезію, сульфат калія, калійну селітру, пічну золу. Вживання До. в. (краще одночасно з фосфорними) підвищує продуктивність лугів і покращує якість сіна.

  Дози До. в. залежать головним чином від грунтових умов, фізіології, особливостей удобрюваної культури і властивостей добрив. На дерново-підзолистих грунтах вносять (K ₂ O, в кг/га ) від 30 до 60 (під коноплі дозу збільшують до 120), на сірих лісових грунтах і чорноземах відповідно 30—60 і 30—45 (під коноплі до 90), на червоноземах і сероземах 30—60. До. в. застосовують зазвичай як основне добриво осінню або весною під оранку або культивацію. Підгодівля рослин калієм (якщо його було недостатньо внесено під оранку) набула поширення при обробітку цукрового буряка, картоплі, кукурудзи, деяких овочевих культур. При цьому краще До. в. використовувати разом з азотними і фосфорними, вносячи їх до міжрядь растенієпітателямі на глибину не менше 10—12 см (з розрахунку 20—30 кг/га K ₂ O). Дрібне закладення в грунт До. в. при підгодівлі рослин не дає позитивних результатів. Тому підгодовувати калієм культури суцільної сівби (зернові зернобобові, трави) недоцільно. Кожен центнер K ₂ O, внесений у вигляді До. в., забезпечує в середньому наступну надбавку урожаю (у ц ): бавовни-сирцю 1—2, цукрового буряка 35—40, картоплі 20—33, льоноволокно близько 1,5, зерна озимини 3—5, ярин 2—3, сіно сіяних трав 20—33, лугового сіна 8—18. Тривалість післядії До. в. 3—4 роки. Див. також Калій .

  Літ.: Пчелкин Ст В., Грунтовий калій і калійні добрива, М., 1966; Петербурзький А. Ст, Значення калія в підвищенні врожайності, М., 1967; Агрономічна хімія, під ред. В. М. Клечковського і А. Ст Петербурзького, М., 1967.

  Л. Ст Петербурзьке.