Зімніцкий Семен Семенович [12(24) .12.1873, село Хиславічи, нині Смоленської області, — 10.12.1927, Казань], російський терапевт. У 1898 закінчив Військово-медичну академію і в 1901 захистив докторську дисертацію. Працював під керівництвом І. П. Павлова і С. С. Боткина. У 1902—1903 удосконалювався за кордоном по терапії, фізіологічній хімії, патологічній анатомії бактеріології і імунобіології; працював в лабораторії І. І. Мечникова . З 1906 завідувач кафедрою приватної патології і терапії медичного факультету Казанського університету і одночасно (з 1924) — кафедрою інфекційних хвороб Казанського інституту удосконалення лікарок. Вивчив клініку т.з. маньчжурського тифу (щурячий рікетсіоз). Запропонував оригінальну функціональну діагностичну пробу нирок («проба З.») і діагностичний метод подвійного бульйонного сніданку. Висунув ацидотичну теорію виразкової хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки. Ряд робіт З. присвячений клініці і лікуванню ендокардиту, гіпертонічної хвороби, нирок, дискінезії жовчовивідних доріг, туберкульозу і захворювань легенів.
Соч.: Захворювання легеневої паренхіми і плеври, Каз., 1922; Лекції з сердечних хвороб, ст 1—2, Каз., 1923—27; Хвороби нирок (Брайтова хвороба) Каз., 1924; Про розлади секреторної діяльності шлункових залоз з точки зору функціональної діагностики, М., 1926.
Літ.: Соколів Е. І., С. С. Знмніцкий — крупний представник радянської терапевтичної школи, «Клінічна медицина», 1958 №3; Терегулов А. Р., До характеристики творчої подоби професор С. С. Зімніцкого, «Казанський медичний журнал», 1958 № 2.
