Зілоти (греч. zēlōtai, буквально— ревнителі), політичне угрупування 40-х рр. 14 ст у Фессалониках (Візантія). Виникла в період гострої боротьби між константинопольським урядом Олексія Апокавка (що проводив політику централізації держави) і феодальною знаттю на чолі з Іоаном Кантакузіном. До складу З. входили в основному спроможне купецтво і ремісничі верхи; озброєною силою були переважно моряки. У главі З. стояли представники аристократичного роду Палеологів — Михайло і Андрій. ДО З. прилучився митрополит Іакинф. З. підтримували константинопольський уряд. Отримавши від Апокавка військову допомогу, в 1342 вони захопили за підтримки народних мас владу в місті, вигнавши з нього феодальну аристократію. У 1343—45 вплив З. на міські низи дещо впало (мабуть, політика представників спроможних шарів не відповідала інтересам бідної частини населення). Після вбивства в Константинополі Апокавка (1345) в результаті перевороту влада у Фессалониках перейшла до феодальної знаті, яка, убивши Михайла Палеолога, вирішила передати місто Кантакузіну. Обурений народ влітку 1345 перебив феодальну знать. Місто знов опанували З., що відмовилися після захвату візантійської столиці Кантакузіном (1347) визнати новий константинопольський уряд, а також прийняти як митрополита Григорія Паламу (підтримуючого Кантакузіна). У 1349 рух З. було пригнічено, Фессалоникі зайняв Кантакузін. Виступ З. було спробою спроможних міських шарів змінити суспільний устрій візантійського міста, відняти владу у феодалів, підвищити роль міської верхівки в політичному житті держави. Причини невдачі руху З. — слабкість міського стану у Візантії, інтервенція Сербії і турок-османов до Візантії на допомогу Кантакузіну.
У візантіноведенії питання про соціальний склад З., про їх програму, про відношення до плебейських мас, про зв'язки з селянством, з італійськими містами залишаються дискусійними. До кінця 50-х рр. 20 ст основним джерелом для вивчення програми З. візантіністи рахували вигадування Миколи Кавасили, які насправді освітлюють пізніші події, до З. стосунки не мають.
Літ.: Бергер А., Демократична революція у Візантії в XIV ст, в кн.: Архів К. Маркса і Ф. Енгельса, кн. V, М. — Л., 1930; Вернер Е., Народна єресь або рух за соціально-політичні реформи?, у збірці: Візантійський літопис, [т.] 17, М. — Л., 1960; Сюзюмов М. Я., До питання про характер виступу зілотов в 1342—1349 рр., там же, [т.] 28, М., 1968; Курбатов Р. Л. і Рутенбург Ст І., Зілоти і чомпі, там же, [т.] 30, М., 1969; Sevčenko 1., Nicolas Cabasilas'' «Anti-zealot», «Dumbarton Oaks Papers», 1957, v. 11.
