Зональність географічна, закономірність диференціації географічної (ландшафтною) оболонки Землі, що виявляється в послідовній і визначеній зміні географічних поясів і зон (див. Зони фізіко-географічні ), обумовленій, в першу чергу, змінами кількості променистій енергії Сонця, падаючої на поверхню Землі, залежно від географічної широти. З. властива і більшості компонентів і процесів природних територіальних комплексів — кліматичним, гідрологічним, геохімічним і геоморфологичеських процесам, грунтовому і рослинному покриву і тваринному світу, частково утворенню осадових порід. Зменшення кута падіння сонячних променів від екватора до полюсів викликає виділення широтних радіаційних поясів — печені, два помірних і двоххолодних. Формування аналогічних теплових і тим більше кліматичних і географічних поясів пов'язано вже з властивостями і циркуляцією атмосфери, на які великий вплив робить розподіл суші і океанів (причини останнього — азональни). Диференціація власне природних зон на суші залежить від співвідношення тепла і вологи, що змінюється не лише по широті, але і від побережжя в глиб материків (закономірність секторності), тому можна говорити про горизонтальну З., приватним проявом якої є широтна З., добре виражена на рівнинах СРСР. Кожному географічному поясу і сектору властивий свій набір (спектр) зон і їх послідовність. З. виявляється і в закономірній зміні висотних зон, або поясів, в горах, що також спочатку обумовлено азональним чинником — рельєфом, проте і певні спектри висотних зон властиві визначених поясам і секторам. З. як горизонтальна, так і глибинна виражена і на океанах (послідовність зміни температури, солоності, біокомпонентів і т.п.), на яких поширюються географічні пояси.
З. теплових умов була відома ще в античний час; для клімату і рослинності (в т.ч. прояв висотної З.) її встановив німецький учений А. Гумбольдт. Вперше як основний закон диференціації крупних природних комплексів З. визначена в 1898 Ст Ст Докучаєвим.
