Земне випромінювання, теплове випромінювання земної поверхні. Т. до. земна поверхня має порівняно низьку температуру, вона випромінює електромагнітні хвилі завдовжки від 3 до 80 мкм, що відносяться до інфрачервоної, не сприйманої оком, області спектру. За рахунок власного випромінювання земна поверхня втрачає тепло, охолоджується. Потік власного випромінювання земної поверхні направлений вгору і майже цілком поглинається атмосферою нагріваючи її. У свою чергу атмосфера посилає до земної поверхні своє зустрічне випромінювання (протівоїзлученіє атмосфери ) приблизно з тими ж довжинами хвиль, яке частково компенсує втрату тепла земною поверхнею за рахунок власного випромінювання. Різниця між власним випромінюванням земної поверхні і зустрічним випромінюванням називається ефективним випромінюванням. У ясні ночі протівоїзлученіє зменшується і ефективне випромінювання збільшується; тому земна поверхня сильно охолоджується, а від неї охолоджуються і нижні шари повітря. При цьому можуть виникнути туман або роса, а навесні і осінню — заморожування. У хмарні ночі, навпаки, зустрічне випромінювання збільшене за рахунок випромінювання хмар, а ефективне випромінювання і охолоджування земної поверхні зменшене. Вдень, окрім протівоїзлученія, земна поверхня отримує ще і сонячну радіацію. Разом вони протягом більшої частини дня (у теплу пору року в помірних широтах) перевершують З. і., і земна поверхня нагрівається. З. і. — один з найважливіших чинників, що визначають тепловий режим земної поверхні і атмосфери.
