Земельні суперечки, спори про право землекористування між землекористувачами і іншими організаціями і особами у зв'язку з відведенням і вилученням землі, землеустроєм і здійсненням ін. функцій по розпорядженню і управлінню землею. Відмітна особливість З. с. в СРСР полягає в тому, що вони не можуть бути спорами про право власності на землю, т.к. земля в СРСР є винятковою власністю держави. Спори про право землекористування стосуються всієї правомочності землекористувача, що визначає вміст права землекористування як особливого інституту радянського Земельного права, — володіння, користування, а по відношенню до соціалістичних організацій і права внутрішньогосподарського управління. Основними видами З. с. в СРСР є спори між з.-х.(сільськогосподарський) і несільскогосподарськими землекористувачами з приводу вилучення або самовільного використання з.-х.(сільськогосподарський) земель для промисловості, будівництва і інших несільскогосподарських цілей; спори з приводу псування з.-х.(сільськогосподарський) земель і неприведення їх в стан, придатний для використання в сільському господарстві; спори, пов'язані з невчасним поверненням тимчасово наданих земель, а також спори між окремими землекористувачами з приводу кордонів земельних ділянок. Незрідка З. с. переплітаються з цивільно-правовими спорами у зв'язку з тим, що землекористувачі зводять на наданій їм землі різні будови і споруди, необхідні для їх господарської діяльності, виробляють посіви і насадження. Порушення права землекористування в цих випадках спричиняє за собою майновий збиток.
Віднесення суперечки до тієї або іншої категорії визначає порядок його дозволу. До майнових спор, пов'язаних з порушенням права землекористування відносяться спори про право па будови і урожай, що знаходяться на спірній земельній ділянці, про відшкодування збитку, заподіяного незаконним використанням спірної земельної ділянки, про відшкодування трудових витрат, вкладених в земельну ділянку, що вилучається, і т.д.
Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1968 З. с. між колгоспами, радгоспами, іншими державними, кооперативними, суспільними організаціями, установами і громадянами вирішуються Радами Міністрів союзних і автономних республік, виконкомами краєвих, обласних, окружних, районних, міських, сільських і селищних Рад депутатів трудящих. Земельні кодекси союзних республік визначають компетенцію органів по дозволу З. с. (які органи які саме З. с. вирішують).
Спори між співвласниками індивідуальних будов на землях міст, робітниках, курортних, дачних селищ і на сільських Рад депутатів, що відводяться виконкомами, земельних ділянках трудящих в сільських населених пунктах вирішуються судами.
Чинне радянське Законодавство встановлює певну процедуру (процес) дозволу З. с. Вони розглядаються за заявою однієї із сторін на засіданнях виконкомів відповідних місцевих Рад депутатів трудящих. Сторони, що беруть участь в З. с., має право знайомитися з матеріалами справи по дозволу З. с., брати участь в засіданні виконкому, заявляти клопотання і т.д. Законом також встановлений порядок виконання рішень по З. с.
В зарубіжних соціалістичних країнах порядок дозволу З. с. залежить від міри націоналізації землі (повною або частковою). Всі спори, що стосуються земель, що знаходяться у власності держави, вирішуються державними органами, що здійснюють загальне управління земельним фондом (наприклад, в ГДР(Німецька Демократична Республіка) — службами у справах нерухомості при окружних радах). У МНР(Монгольська Народна Республіка), де земля є винятковою власністю держави, З. с. вирішуються в першу чергу тим місцевим органом влади, який надав земельні угіддя в користування, його рішення може бути оскаржене у відповідний вищестоящий орган.
В тих країнах, де націоналізація землі вироблена частково і де ще збереглася приватна власність на землю, відносно приватних земель встановлений судовий порядок дозволу З. с. Так, ГК(Цивільний кодекс) Польщі передбачає судовий порядок вирішення суперечок, пов'язаних з визначенням кордонів земельних ділянок, з правом проходу або проїзду через ту або іншу земельну ділянку, а також суперечок про розділ з.-х.(сільськогосподарський) нерухомості. У Болгарії в судовому порядку встановлюється право власності, володіння і користування окремими вигонами.
В капіталістичних країнах, як правило, З. с. підлягають дозволу в загальних судах. У деяких країнах через складність земельних стосунків існують і спеціальні земельні суди. Так, у Великобританії є земельні трибунали, що вирішують спори, пов'язані з компенсацією при примусовому вилученні земель, розглядаючі скарги на рішення урядових і інших органів, а також на рішення по З. с. винесені місцевими судами. У США спори, пов'язані зі встановленням права власності на землю, підлягають дозволу в судах. Спори орендарів з власниками землі розглядаються частково загальними судами, а частково спеціальними посередницькими судами, що полягають або при фермерських організаціях, або при місцевих органах влади. Частина З. с. розглядається окружними комітетами охорони грунтів і меліорації земель. У Франції спори, пов'язані із землеустроєм, вирішуються комісіями із землеустрою, а спори, витікаючі з орендних стосунків, - паритетними судами по з.-х.(сільськогосподарський) оренді (ці органи очолюються світовими суддями).
