Здоров'я, природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю з довкіллям і відсутністю яких-небудь хворобливих змін. З. людини визначається комплексом біологічних (спадкових і придбаних) і соціальних чинників; останні мають настільки важливе значення в підтримці стану З. або у виникненні і розвитку хвороби, що в преамбулі статуту Усесвітньої організації охорони здоров'я записане: «Здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів». Проте настільки широке соціологічне визначення З. є декілька спірним, т.к. социальная повноцінність людини не завжди збігається з його біологічним станом. Взагалі поняття З. є декілька умовним і об'єктивно встановлюється по сукупності антропометричних, клінічних, фізіологічних і біохімічних показників визначуваних з врахуванням статевого, вікового чинників, а також кліматичних і географічних умов.
З. необхідно характеризувати не лише якісно, але і кількісно, т.к. существуєт поняття про міру З., визначуваною широтою адаптаційних (пристосовних) можливостей організму. Хоча З. є станом, протилежним хвороби, воно може бути пов'язане з нею різними перехідними станами і не мати чітких кордонів. Стан З. не виключає наявності в організмі хвороботворного початку, що ще не виявився, або суб'єктивних коливань в самопочутті людини. У зв'язку з цими особливостями виникло поняття «Практично здорова людина», при якому патологічні зміни, що спостерігаються в організмі, не позначаються на самопочутті і не відбиваються на працездатності людини. В той же час відсутність маніфестуючих порушень З. ще не вказує на відсутність хворобливого стану, т.к. перенапряженіє захисно-пристосовних механізмів, не порушуючи З., може привести до розвитку хвороби при дії на організм надзвичайних подразників.
До чинників, визначальним З. населення, відносяться: величина реальної заробітної плати, тривалість робочого дня, міра інтенсивності і умови праці, наявність професійних вредностей, рівень і характер живлення житлові умови, спосіб життя, стан охорони здоров'я і санітарного стану країни. Однозначного критерію, по якому можна було б судити про стан З. жителів тієї або іншої країни, практично не існує; навіть такий комплексний показник, як середня тривалість життя, сам по собі, без врахування комплексних соціально-біологічних досліджень, ще не достатній для оцінки З. населення. Наукова організація охорони З. окремих осіб і людських колективів повинна грунтуватися на підвищенні захисних властивостей організму людей, а також на створенні умов, застережливих можливість контакту людини з різними патогенними подразниками, або ж на ослабінні їх дії на організм.
Радянська охорона здоров'я всемірно прагне розвивати, зберігати і укріплювати З. людини. Цьому сприяють профілактичний характер радянської медицини, безкоштовне, загальнодоступне і кваліфіковане лікування, створення широкої мережі лікувально-профілактичних установ, санаторіїв і будинків відпочинку, масова організація фізичної культури і спорту. У Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я, прийнятих Верховною Радою СРСР 19 грудня 1969, сказано: «Охорона здоров'я народу — одне з найважливіших завдань Радянської держави... Охорона здоров'я населення — обов'язок всіх державних органів і громадських організацій».
