Закордонне бюро Центрального Комітета РСДРП (ЗБЦК), загальнопартійне представництво ЦК РСДРП за кордоном, підлегле і підзвітне Російське бюро ЦК- Було засноване пленумом ЦК РСДРП в серпні 1908 у складі 3 чіл.: від більшовиків — Р. Е. Зіновьев, від меншовиків — Н. В. Рамішвілі і від польських соціал-демократів — Я. Тишка (Л. Іогихес). Пізніше за більшовиків в ЗБЦК представляли В. К. Таратута і А. І. Любімов (Марк), меншовиків — Би. І. Горев. У функції бюро входила підтримка постійного зв'язку з Російським бюро ЦК і членами ЦК, що працювали за кордоном, контроль за діяльністю закордонних груп сприяння РСДРП і їх Центрального бюро, організація фінансових підприємств і здобуття грошей від закордонних груп сприяння РСДРП на партійні потреби. Січневий пленум ЦК (1910) реорганізував ЗБЦК, звузивши його функції. ЗБЦК було складене з 5 чіл., з яких 3 були представниками ЦК національних організацій. Спочатку в ЗБЦК входили: від більшовиків — А. І. Любімов, від меншовиків — Би. І. Горев, від польських соціал-демократів — Я. Тишка, від бундовцев — Ф. М. Койген (Іонів) і від латиських соціал-демократів —Я. А. Берзін (Павло). Пізніше у складі ЗБЦК були вироблені зміни: від більшовиків увійшов Н. А. Семашко (Александров), від бундовцев — М. І. Лібер (Гольдман), від польських соціал-демократів — С. Гольденберг (Станіслава) і від латиських соціал-демократів — К. Я. Еліас (Шварц). Весной 1910 в ЗБЦК склалася ліквідаторська більшість, яка всіляко прагнула зірвати діяльність центральних установ партії. Ленін відзначав, що ЗБЦК грає роль колегії по провокаторських справах. «Гра у формалістику з „запрошенням“ голосовцев і троцкистов в центри обессиліваєт вкінець і без того ослаблених партійців. Складаючи з себе відповідальність за цю гру, ми окрім неї вестимемо нашу партійну лінію зближення з плехановцамі і нещадно і боротьби з блоком» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 20, с. 106). Більшовики були вимушені 27 травня 1911 відгукнути свого представника із ЗБЦК. Відбулося в червні 1911 в Парижі нарада членів ЦК ухвалила резолюцію «Про Закордонне бюро Центрального комітету», в якій засудило антипартійну фракційну політику ЗБЦК. Питання про подальше існування ЗБЦК нарада передала на розгляд найближчого пленуму ЦК. Члени ЗБЦК, що залишилися, продовжували вести боротьбу проти більшовиків намагаючись перешкодити підготовці і скликанню 6-ої (Празькою) конференції РСДРП. 20 листопада 1911 із ЗБЦК відгукнув представник польських соціал-демократів, а на початку грудня — представник латиських соціал-демократів. У січні 1912 ЗБЦК самоліквідіровалось, заявивши про це в лютому 1912 в №3 «Листка голосу соціал-демократа».
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 1, с. 159—60); КПРС в резолюціях, 8 видавництво, т. 1, М., 1970, с. 245—246, 259, 262—263, 294, 298, 303—304, 306.
