Займенник, клас слів, які вказують на предмет (обличчя) або ознаку, не виділяючи жодних його постійних властивостей. Одне і те ж М. відповідає різним предметам або ознакам. У значення найважливіших М. входить відсилання до мовної ситуації або до самого вислову: особисті М. 1-ої і 2-ої особи («я», «ти», «ми», «ви») і відповідні їм присвійні посилають до того, що говорить; дейктічеськие, або вказівні («цей», «той — до вказівного, інколи — мислимому жесту того, що говорить; ан («він», «вона», «воно», «вони) — до попередньої частини вислову; у більшості мов одне і те ж М. може уживатися і як дейктічеськоє і як анафоричне; поворотні («себе», «свій») позначають тотожність об'єкту з підметом або приналежність підмету даної пропозиції; відносні («який», «хто» і ін.) в оповідній пропозиції поєднують анафоричну функцію з вираженням синтаксичного підпорядкування додаткового пропозиції головному; сюди ж відносяться взаємні М. («один одного», «один іншого»). До М. зазвичай зараховують і інші слова, що дозволяють говорити про невизначені об'єкти: невизначені («хтось», «якийсь» і ін.); негативні («ніхто», «ніщо» і ін.); сукупні («весь», «цілий»); видільні («самий», «інший»); визначальні («кожен», «будь-який» і ін.); узагальнено-особисті (йому. — man); питальні («хто», «що» і ін.).
Клас М. позбавлений граматичної і лексико-семантичної єдності, але традиційно виділяється в граматиках (зазвичай як частина мови). М. — ядро граматичної системи імені (має, як правило, всі граматичні категорії імені, окрім мір порівняння). М. або семантично еквівалентні елементи є у всіх мовах.
Літ.: Майтінськая До. Е., Займенника в мовах різних систем, М., 1969; Benveniste Е., La nature des pronomes, в кн.: For Roman Jakobson, The Hague, 1956: Russell B., An inquiry into meaning and truth, N. Y., 1967.
