Жуковський Василь Андрійович [29.1(9.2) .1783, с. Мішенськоє, нині Тульської області, — 12(24) .4.1852, Баден-Баден, Німеччина], російський поет. Позашлюбний син поміщика А. І. Буніна і полоненої туркені Сальхи. Погляди і літературні пристрасті молодого Ж. формувалися в Московським благородному пансіоні (1797—1801) і «Дружньому літературному суспільстві» (1801) під впливом традицій дворянського лібералізму. У 1812 Же. вступив в ополчення. З Вітчизняною війною 1812 зв'язані патріотичні ноти, що прозвучали у вірші «Співець в стані російських воїнів» (1812) і ін. Служба при дворі (з 1815 — вихователь Цесаревича) дозволяла Ж. полегшувати долю опального А. С. Пушкіна, декабристів, М. Ю. Лермонтова, А. І. Герцена, Т. Р. Шевченка. Вийшовши у відставку в 1841, Же. оселився за кордоном. Перші віршовані досліди Ж. пов'язані з сентименталізмом («Сільське кладовище» 1802, і ін.). У своїй ліриці Ж. розвивав і заглиблював психологічного шукання школи Н. М. Карамзіна. Незадоволення реальною дійсністю визначило характер творчості Ж. з його ідеєю романтичної особи, глибоким інтересом до якнайтонших рухів людської душі. З 1808 Же. звернувся до жанру балади («Людмила», 1808, «Світлана», 1808—12, «Еолова арфа», 1814, і ін.). У баладах він відтворює світ народних поверій, церковно-книжкових або рицарських легенд, далеких від реальній сучасності. Мистецтво, по Ж., відображає не об'єктивний світ, а душевні переживання і настрої, що викликаються цим світом в людині (вірш «Невимовний», 1819). Безперечно, проте, що психологічний романтизм Же. вперше в російській поезії відкрив душевний світ людини, створюючи тим самим передумови для майбутнього розвитку реалізму.
Досягнення школи Ж. сприйняв А. С. Пушкін, який вважав Же. своїм вчителем, писав про «привабливу солодощі» його віршів. Творчість Же. високо оцінював Ст Р. Белінський: «... неосяжно велике значення цього поета для російської поезії і літератури!... Він ввів в російську поезію романтизм...» (Повні збори соч.(вигадування), т. 7, 1955, с. 142—43). З 1830 Же. займався головним чином переведеннями. Широко відомі його переведення балад і драми Ф. Шиллера «Орлеанська діва» (1817—21),«Одіссєї» Гомера (1849), частини поеми Фірдоуси «Шахнаме» і ін.
Же. похований у Петербурзі в Александро-Невськой лаврі (нині — Некрополь майстрів мистецтв).
Соч.: Полн. собр. соч.(вигадування), під ред., з біографіч. нарисом і прим.(примітка) А. С. Архангельського, т. 1—12, СП(Збори постанов) Би, 1902; Собр. соч.(вигадування), вступ. ст. І. М. Семенко, т. 1—4, М. — Л., 1959—60; Соч., вступ. ст. Р. Н. Поспелова, М., 1954; Вірші і поеми. [Вступ. ст. і прим.(примітка) Н. Коварського], Л., 1958.
Літ.: Белінський Ст Р., Соч. Олександра Пушкіна (Статті 2, 4, 5), Полн. собр. соч.(вигадування), т. 7, М., 1955; Веселовський А. Н., Ст А. Жуковський. Поезія відчуття і «сердечної уяви», П., 1904; Гуковський Р. А., Пушкін і російські романтики, М., 1965; Історія російської літератури XIX ст Бібліографічний покажчик, М. — Л., 1962.
