Житлове питання, одне з соціальних питань, породжених капіталізмом, що виражається в особливій формі житлової нужди, коли із зростанням міського населення (див. Місто ), перетворенням житла на товар відбувається різке погіршення житлових умов трудящих, величезне підвищення квартирної плати. Ж. ст загострюється при імперіалізмі. Процес монополізації і посилення впливу банківського капіталу що діє в житловому господарстві головним чином у формі іпотечного кредиту, обумовлюють високі монопольні ціни на квартири. Лише 1 / 3 сум, що входять в квартирну плату, витрачається на вміст жител, остання частина йде на збагачення домовласників, землевласників і банкірів.
Не дивлячись на наявність значного числа порожніх квартир у великих капіталістичних містах, вони із-за високої квартирної плати недоступні низькооплачуваним категоріям трудящих, що потребують житла. Частина з них вимушена тулитися в переущільнених і погано пристосованих для житла приміщеннях. Так, в США в 2-ій половині 60-х рр. 20 ст в старих, непридатних для житла приміщеннях проживало до 25% міського населення, у Великобританії 28%, в Японії 23%, у Франції близько 25%. Особливо важке положення з житлом існує в економічно слаборозвинених країнах. Буржуазні держави здійснюють деяке регулювання квартирної плати, не ущемлюючи інтересів домоволодільницького капіталу. У цих цілях держава само починає брати участь в будівництві «дешевих» жител. Проте будівництво, що проводиться безпосередньо державою для здачі квартир внайми, в більшості країн є незначним. Переважною формою впливу державних органів на вартість будівництва і подальшого вмісту жител є державна допомога у фінансуванні житлового будівництва, але це не може усунути житлові потреби трудящих. Зрештою державна фінансова політика в області Ж. ст не підриває позицій банківського і домоволодільницьких капіталів, прагнучих зберегти високий рівень квартирної плати в умовах недоліку жител.
Витрати на житлі включають, окрім квартирної плати, також витрати на комунальне обслуговування (опалювання, освітлення і т. п.), які часом навіть вище чим безпосередньо квартирна плата. Отже, спроби буржуазних урядів стабілізувати рівень квартирної плати і будувати житла із зниженою квартирною платою не можуть вирішити житлової проблеми в цілому ще і тому, що велика частина житлових витрат трудящих продовжує залишатися у сфері впливу комунальних підприємств, залежних від банківського капіталу.
У ряді капіталістичних країн робляться спроби пом'якшення протиріч в області житлових стосунків шляхом продажу робітником на виплат невеликих одноквартирних котеджів. Але якщо трудящі, отримали в кредит будинок, не в змозі вносити чергові платежі, будинок, як правило, відбирається, а велика частина виплачених внесків пропадає. Будівництво заводських селищ, в яких житлові будинки продаються робочим на виплат, в капіталістичних країнах поряд із спекулятивними цілями має своїй на меті прив'язати робітників до підприємства.
В СРСР в результаті ліквідації капіталістичного домоволодіння і приватної власності на землю, зосередження в руках держави основного житлового фонду країни і житлового будівництва була закладена основа для вирішення житлової проблеми. «... Лише знищення приватної власності на землю і пристрій дешевих і гігієнічних квартир, — писав Ст І. Ленін, — може вирішити житлове питання» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 32, с. 159). Не дивлячись на важкі житлові умови, що залишилися в спадок від старих буд, і величезний збиток, нанесений житловому фонду німецько-фашистськими військами в роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 (лише у містах СРСР було зруйновано понад 70 млн. м 2 житлової площі), а також на бурхливе зростання міського населення, середня забезпеченість житловою площею міського жителя в СРСР в порівнянні з дореволюційним часом зросла майже в 1,6 разу. Житловий фонд в містах і селищах міського типа з 180 млн. м 2 загальної (корисною) площі в 1913 виріс до 1529 млн. м 2 в кінці 1970. По масштабах і темпах житлового будівництва СРСР стоїть на одному з перших місць в світі. У СРСР на 1000 чіл. населення в 1969 побудовано 9,3 квартир, в США — 7,3, у Великобританії — 6,9, у Франції — 8,7 квартир. У СРСР щорік будується понад 2 млн. квартир, та все ж проблема житла залишається ще гострою. У 9-ій п'ятирічці намічено побудувати житлові будинки загальною площею 580 млн. м 2 .
Направляючи значну долю суспільних фондів на подальший розвиток житлового будівництва, Комуністична партія і Радянський уряд втілюють в життя завдання — протягом найближчого часу вирішити житлову проблему. Програма КПРС в області підвищення життєвого рівня населення передбачає надання кожній сім'ї окремої упорядкованої квартири. Вже на сучасному етапі більшість сімей вселяються в окремі квартири із зручностями. Поряд із зростанням державного житлового будівництва безперервно зростає кооперативне будівництво, здійснюване із залученням засобів членів житлової кооперації.
В СРСР встановлена низька квартирна плата. Разом з комунальними послугами вона складає в бюджеті робітників в середньому 4% всіх витрат сім'ї. Такої низької квартирної плати не знає жодна капіталістична країна. У таких капіталістичних країнах, як США, Великобританія, робітники і службовці вимушені незрідка сплачувати домовласникам за користування квартирою до 20—25% отримуваного ними заробітку. Велика частина витрат по житловому господарству в СРСР покривається за рахунок суспільних фондів вжитку.
В ін. соціалістичних країнах житлове будівництво також складає одну з основних турбот держави. У 1970 трудящих ГДР(Німецька Демократична Республіка) отримали 76,1 тис. нових квартир, Чехословакії — 125,4 тис., Польщі — 200,4 тис., Румунія — 161 тис.
Літ.: Енгельс Ф., До житлового питання, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 18; Ленін Ст І., Держава і революція, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33; Програма КПРС, М., 1971; Директиви XXIV з'їзду КПРС по п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971—1975 роки, М., 1971.
