Жаров Михайло Іванович [р. 14(27) .10. 1900, Москва], російський радянський актор і режисер, народний артист СРСР (1949). Член КПРС з 1950. У 1919 закінчив студію при театрі художньо-освітнього союзу робочих організацій (ХПСРО). Був актором пересувного фронтового театру, дослідно-героїчного театру, Театру ім. Мейерхольда, Бакинського робочого театру і ін. У 1931—37 артист московського Камерного театру. Серед кращих ролей, зіграних тут, — Олексій в «Оптимістичній трагедії» Вишнєвського; виступав і як режисер (поставив «Очну ставку» Шейніна, 1936). Творчість актора як в театрі, так і в кіно спочатку тяжіло до комедії. Йому особливо удавалися яскраві комедійні образи, відмічені заразливим народним гумором, чарівливістю, соковитістю фарб, побутовими деталями. З 1938 працює в Малому театрі, де зіграв ролі: Харітонова («За тих, хто в морі» Лавренева), Прохора («Васса Железнова» Горького), Мітріча («Влада тьми» Л. Н. Толстого), Лебедева («Іванов» Чехова), Ягуба («Браконьєри» Раннета, був також режисером спектаклю), Дикого («Гроза» Островського), Воронцова («Так і буде» Симонова) і ін. У Малому театрі особливо розкрилася широта творчого діапазону актора. У театрі і кіно Ж. став грати поряд з комедійними гостро характерні, а також драматичні ролі. Комедійна легкість з'єдналася в його виконання з психологічною глибиною; при створенні негативних персонажів яскравіше виявилася сатирична загостреність.
Же. — один з найбільших радянських кіноакторів. Серед кращих ролей в звуковому кіно: Жиган («Путівка в життя», 1931), Кучерявець («Гроза», 1934), Зайців («Три товариші», 1935), конторник Димба («Повернення Максима», 1937, «сторона Виборгськая», 1939), Смирнов («Ведмідь», 1938), Меншиков («Петро I», 1937, 1939), дяк Гаврила («Богдан Хмельницький», 1941), партизан Русов («Секретар райкому», 1942), Еропкин («Близнюки», 1945), Малюта Ськуратов («Іван Грозний», 1945, 1958), військовий міністр («Каїн XVIII», 1963), Аніськин («Сільський детектив», 1969) і ін. Державна премія СРСР (1941, 1942, 1947). Нагороджений орденом Леніна, 3 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: Життя, театр, кіно [М., 1967].
Літ.: Меттер Л., Михайло Жаров, М. 1939; Ефімов Н., Михайло Жаров, Л., 1940; Краснов П., Народний артист СРСР М. І. Жаров, М., 1951: Юренев P., Михайло Жаров, в збірці: Актори радянського кіно, ст 1. М., 1964.
