Ефіменко (вроджена Ставровськая) Александра Яківна [18(30) .4.1848, с. Варзуга, нині області Мурманська, — 18.12.1918, хутір Любочка поблизу с. Пісаревка, нині Харківської області], російський і український історик і етнограф. Перша в Росії жінка — почесний доктор російської історії (міра привласнена в 1910 Харківським університетом). У 1863 закінчила гімназію в Архангельську. Була вчителькою в Холмогорах, де вийшла заміж за студента засланця П. С. Ефіменко . Займалася історіко-етнографічнім дослідженням населення Севера Россиі, з 1879 (коли переїхала на Україну) — України. Належала до народницького напряму в історіографії. Виступила з теорією первинного існування на півночі печищного (див. Печище ) землеволодіння, якому на Півдні відповідає дворіщноє (див. Дворіще ), останнє через історичні умови перетворилося на общину. Це учення відрізнялося від народницької теорії про відвічну російської общини і від теорії державної школи про штучне насадження общини державою. З демократичних позицій розглядала роль народних мас і особи в історії, підкреслював взаємозв'язок соціальних і економічних процесів, неминучість розвитку капіталістичних стосунків в Росії, виступала проти національного гніту, за емансипацію жінок. Основні статті Е. увійшли в збірці «Дослідження народного життя» (ст 1, 1884) і «Південна Русь» (т. 1—2, 1905). Роботи Е. по історії суспільних стосунків і землеволодіння в Росії привернули увагу До. Маркса, Ф. Енгельса, Ст І. Леніна. У 1907—17 Е. була професором російської історії на Бестужевських курсах в Петербурзі. Убита петлюрівцями.
Літ.: 3бipник науково-дослiдчої катедрі icторiї української культурі, т. 10, Прісвячуїться пам''ятi О. Я. Єфименкової Xapkiв, 1930; П. Маркова Р., А. Я. Ефіменко — історик України, До., 1966.
