Етнолінгвістіка (від греч.(грецький) éthnos — плем'я, народ і лінгвістика ) , антрополінгвістіка, етносемантіка, напрям в мовознавстві, що займається дослідженням взаємин мови і культури (етнічній психології). Зародилася в кінці 19 — початку 20 вв.(століття) у США у зв'язку з інтенсивними етнографічними дослідженнями індіанських племен Північною і Центральною Америки. Спочатку Е. прагнула отримати дані з історії суспільних стосунків первісних народів шляхом дослідження відповідних явищ мови (Л. Р. Морган, Ф. Боас, А. Л. Кребер, Е. Сепір, Б. Маліновський і ін.). Одним з об'єктів Е. була термінологія спорідненості, на якій випробовувалися нові методи лінгвістичного аналізу (наприклад, компонентний). В середині 20 ст почали досліджуватися інші сфери лексики і рівні мови. Був встановлений факт тісного взаємозв'язку явищ мови (наприклад, способів структуризації мовного значення) з нелінгвістичними явищами культури — гіпотеза Е. Сепіра і Б. Уорфа в і д. н. мовній відносності. На грунті Е. в різний час виникали реакційні теорії расистського толку, що не набули поширення в науці.
Літ.: Шле Р. Р., Введення в етнічну психологію, ст 1, М., 1927; Сепір Е., Мова, пер.(переведення) з англ.(англійський), М. — Л., 1934; Нумеs D. Н., Directions in (ethno) -linguistic theory, «American anthropologist», 1964, v. 66 № 3, pt 2, р. 6—56.
